Нехай мене звуть Ґантенбайн

Головний герой, мов досвідчений актор, приміряє на себе маски, і найголовніша з них — маска сліпого Ґантенбайна, що бачить більше за зрячих. вигаданий образ дозволяє йому відсторонитися від власного життя та спостерігати за світом, не будучи поміченим. Книга — це дзеркало, що ставить під сумнів, чи не є наша особистість лише сукупністю ролей, які ми граємо. Стиль Макса Фріша — це холодний, але глибокий аналіз. Його проза, мов застигла думка, точна і не містить зайвих слів. Автор, мов фокусник, маніпулює часом і простором, занурюючи в атмосферу, де правда і вигадка так тісно переплітаються, що їх неможливо розрізнити.