Невидима людина

Це історія про те, як зникнення тіла оголює все, що ховалось під шкірою. Герберт Веллс не пише про диво науки. Він пише про оголений розум, який втратив форму, як рідина без посудини. Вчений, який знаходить спосіб стати невидимим, спершу здається переможцем над природою. Але у Веллса кожна перемога — лише новий різновид поразки. Світ, який герой намагається підкорити, перестає його бачити — і водночас перестає його визнавати. Роман дихає холодом. У ньому немає героїв і лиходіїв. Лише людина, яку світ не помічає, не здатен зрозуміти. Веллс не шукає співчуття й не засуджує. Він показує, як логіка розуму позбавлена співчуття, перетворюється на форму безумства. За фасадом наукової фантастики Веллс ховає моральний дослід. Що лишається від людини, коли з неї знімають усі видимі ознаки людяності? Ґріффін не стільки невидимий, скільки прозорий — через нього просвічується егоїзм, жадоба, ізоляція. Веллс не моралізує, але після прочитання залишається відчуття: можливо мрія бути невидимим є спробою не бачити власну самотність.