Одержимий маніяк на троні

Коротше, якщо ви дожили до фіналу трилогії і чекали тут класичної епічної битви, де всі хороші розносять усіх поганих під епічну музику, то готуйте носовички і заспокійливе. «Руїна та відновлення» - це суцільне скло, де Лі Бардуґо вирішила витрусити з нас душу остаточно.

Починається все з тотального дна. Буквально. Аліна застрягла глибоко під землею в Білому соборі з Апаратом і його релігійними фанатиками, які зліпили з неї святу ікону, а той ще кріповий дід і секта, якщо чесно. Героїня виснажена, магічних сил майже нуль, а на поверхні Дарклінг комфортно всівся на трон і влаштовує абсолютний терор своїми ручними тіньовими монстрами.
Що по двіжу? Уся наша пошарпана компанія зривається в останній квест: знайти третій підсилювач, міфічну Жар-птицю, щоб зібрати фул-сет і нарешті дати відсіч. І тут Бардуґо видає такий плот-твіст із цим підсилювачем, що в тебе просто відвалюється щелепа. Спойлерити не буду, але Мал у цій частині нарешті перестає бути просто «тим душним хлопцем із дитинства» і відпрацьовує реально потужну сюжетну арку.
А от із ким авторка обійшлася максимально жорстоко, то це з Ніколаї Штурмхондом. Те, що з ним зробить Дарклінг - це тупо травма для всього фандому. Дивитися, як цей харизматичний чорт страждає усім фанатам серії боляче фізично. Сам Дарклінг тут остаточно злітає з котушок. Ніякої більше романтизації «поганого хлопця» - це чистий, одержимий маніяк, який заради влади готовий стерти все в пил.
Сам фінал люто розколов аудиторію. Багато хто досі кричить, що кінцівку злили, бо Аліна не стала всемогутньою імператрицею в блискітках. Але, камон, це максимально реалістичний фінал для людини, яка ніколи не просила цієї сили і просто хотіла вижити.

Це гідне, хоча й болісне завершення першої епохи Гришаверсу. Багато втрат, поламаних доль, але закриваєш книгу з чітким розумінням, що цей магічний треш інакше закінчитися просто не міг.