"Людина, яка живе в мирний час, має тисячу бажань, людина, яка потерпає в час війни, - тільки одне"

Якби мені довелося читати цю книгу до повномасштабного вторгнення, я б сприйняла її за посил на кшталт застереження "аби лише в цивілізованому світі більше не було війни". Очевидно, що читаючи цю гірку правду я б наївно задалася питанням: де в той час була міжнародна спільнота, яка у 1945р. заприсяглася, що більше ніколи такого не допустить. Де та справедливість?

Але ця книга виявилася більш ніж попередженням для непідготовлених до війни людей. Озрен Кебо ділиться своїм чотирирічним досвідом життя в облозі міста Сараєво. Ця історія формує колективну пам'ять війни Балкан.

Переломною датою, новітнім відліком страждання для Сараєво стало 6 квітня 1992р. Місто, яке 1914р. було поштовхом на Велику першу війну, пережило повстання, розпади кількох імперій, війни, вже у 90-х опираючись, воно перекроювало нову історію Європи. Але Європа цю географічну приналежність Сараєво політично заперечувала. Європа виштовхала де-факто Балкани зі себе: вона не чула свисту снарядів, звуків артобстрілів, криків матерів, голосів дітей, які стали мішенями на мушці у снайперів.

Уся соціалізація сараєвця в 1992-1995рр. - увесь час в межах одного під'їзду, вода в каністрах, без електрики, тепла. Єдине, що гріло - література. Хай простить містер Бредбері, але все таки книги видають чимало джоулів тепла. Зі всього помешкання все найважливіше -в одній торбині. А твій дім вже не твоя фортеця.

Та якщо людина приречена на нещастя, вона могла передчуваючи нависле над Боснією лихо, вилетіти 1991р. зі Сараєво і приземлитися у Кігалі (Руанда). Це як у 2021р. вилетіти з Києва і приземлитися в Тель-Авіві. Ніхто не знає, де його здожене війна.

Беззаперечно, це навіть більше ніж путівник досвіду освоєння нового способу життя в умовах війни. До біса путівник, хто в ту мить перейматиметься який в кого був досвід, коли на твоїй землі точиться війна. Для мене ця книга просто зразок як пережити війну й залишитися людиною.

"Наші війни самі обирають нас, як спогади й снайпери". Все, що єднає нас, це одне бажання. Миру хочеться.