Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні» читати скорочено. Частина IV

4.2
Середня: 4.2 (5 оцінок)

XXIII
Невзначай свої
Сталося це вже восени. Чіпка був у гарному гуморі цілий день: він співав, пораючись біля худоби і, хоча мав би втомитися, спочивати вночі не збирався, кудись пішов. Після того, як село лишилося йому за спиною, чоловік видав звук схожий на крик пугача і до нього зійшлася решта товариства: Матня, Лушня та Пацюк і ще п’ять якихось чоловіків. Знову вони йшли «на промисел». Одноголосно вирішили та постановили, що цієї ночі не пощастить Гершкові, якого вони і мають навідати.

Майже на ранок з’явилися на подвір’ї Максима та Явдохи всі злодії. Вони були запрошені до хати, де повідали, що Чіпка вирятував Максима від кацапових лаписьк, що скували намертво його шию. Той велетенський чолов’яга зупинився був у Гершка, і прийшла б колишньому москаликові від нього смерть, коли б не Чіпка та його компанія.

Щоб віддячити хлопцям, Явдоха заметушилася — забігала від печі та комори до столу. На столі малося все та ще й горілки — хоч залийся. Та ось ще двері відчинилися і на порозі з’явилася Галя, що принесла на закуску молочне поросятко, запечене для гостей. Погляд її спинився на Чіпці, чоловік теж не міг відвести очі від такої краси.

Після доброї вечері награбоване було поділене, і всі зібралися спати. Для гостей застелили свіжої соломи, полягали покотом. Та в Чіпки не виходило спати, коли він думав про те, що Галя знаходиться поряд, а ще згадував він її погляд — значить і в її пам’яті він лишив якийсь слід. Крутився-вертівся Варениченко та й вийшов надвір, покурити та привести до порядку думки. Всі міцно спали, надворі ще ніхто не вештався. Раптом двері з хати відкрилися, і з них з’явилася Галя. Вона була вдягнена у тонесеньку білу сорочку, спідницю, простоволоса та неймовірно красива, дівчина підійшла до Чіпки.

Не вийшло у чоловіка стримати себе і він сховав у своїх обіймах Галю і вимовив три завітних слова. Вона ж мовчки припала своїми вустами до його вуст. Цей поцілунок був такий палкий і ніжний, що Чіпка навіть не встиг опам’ятатися, коли Галя десь зникла, втекла.

Після бурхливої ночі не спішили розбійники прокидатися. А коли встали, то знову пили оковиту, велися веселі балачки. Чіпка не брав участі у цьому гомоні, бо дуже хотілося йому знову стрітися з Галею. Та вже вирушали їхати по домівках, а її все не було. Вже майже рушили, коли Чіпка уздрів, що загубив десь свій кисет. Йому довелося вертатися назад до двору, де його, ніби чекала, Галя. У її руках був його кисет, вона віддала йому річ. Коли він відійшов, то помітив, що усередині його гамана був дуже схожий, але із синього шовку та ще й до того ж на ньому милувалися квітки, які були вишиті Галиними руками.

XXIV
Розбишацька дочка
Сім днів не ходили Чіпка з компанією ночами «на промисел», бо дуже задощило. День йшов за днем. Чоловік порався по господарству та мати зайняла його розмовою про одруження, мовляв, уже стара та потребує помочі. Задумався і сам Чіпка, бо й так Галя не йшла йому з думки. Тож ледь дочекавшись неділі, він вирушив у дорогу — Мотрі збрехав, що йде ярмаркувати, а сам поїхав до колишнього москаля Максима.

Вдома лишилася тільки Галя, мати й батько поїхали. За ці дні, що вони не бачилися, зовсім змінилася дівчина, ніби згасала, як свіча. Нічого не підозрюючи, Чіпка пропонує дівчині одружитися. Та плаче і відказує, що вона вже обіцяна батьком москалеві Сидорові, що того дня, коли вони бачилися востаннє, умовив батька віддати її за нього.

Та потім, про щось подумавши гарненько, Галя сказала, що єдиний вихід, який вона бачить — благати матір поговорити з батьком про її весілля з Чіпкою, якого вона кохає, а не з чужим чоловіком.

А ще вона бажає, щоб Чіпка перестав знатися з бандитами. Вона хотіла жити, як усі люди — працювати і радіти тому, що заробить, а не носити крадені намиста, що не дають їй дихнути.

XXV
Козак — не без щастя, дівка — не без долі
Як тільки настав вечір, вирушив Чіпка на зустріч із Сидором. Вмовляти віддати йому наречену довго не довелося — Варениченко тільки заплатив за неї кругленьку суму, яку затребував Сидір. Він так зрадів, що все вдалося, що навіть вистав горілки для всіх солдатів у роті.

А ще він знайшов собі старосту, який мав висватати для нього Галю — Грицька. Той відмовлятися не став.

XXVI
На своїм добрі
Старости навідали подвір’я Максима суботнього дня, а вже наступного приїхали майбутні родичі до жениха, оглядати господу, де житиме їхня донька.

Та не прийшлася до вподоби Явдосі оселя Чіпки: й хата їй видалася малою і господарство не багатим. До того ж не прийшлася їй до смаку й майбутня сваха. До слова, це було взаємно, бо Мотря була людиною простішою і до таких же тягнулася.

Довго не відтягуючи подію, справили весілля уже через тиждень. Весело гуляло все село, не один день, не два і навіть не п’ять.

Придане у Галі було знатним, багатства такого Мотря зроду-віку не бачила. Хоч було у хаті місця небагато та все прилаштували, щоправда, поки це відбулося, Явдоха та Максим раз поз раз просили дітей переїхати до них. Але вони вже все вирішили.

З молодою господинею увійшла до хати Чіпки краса, порядок та любов, а ще мир та спокій. Моторна Галя встигає з усім справитися: і з господарством, і їсти наварити, і чоловіка приголубити. Догодити у неї виходить не тільки Чіпці, а й свекрусі, що не може нарадітися такій парі для свого сина.

Спочатку Варениченко хотів настояти на своєму про лихі свої справи, умовляв жінку, що так легше стати багатими і мати все, аніж гнути спину зранку до ночі. Та якимись жіночими хитрощами та лестощами їй потрошки вдалося його відмовити від зустрічей з поганим товариством. Тепер він колишню свою братію уникав. Зажили всі душа в душу.

Тепер у Чіпки інші справи та інтереси, і спільника у цих ділах він знайшов в особі Грицька. Все частіше вони стали зустрічатися, їхні жінки теж потоваришували. Коли привела у світ Христя сина, то Галя стала йому хресною матір’ю. З малим хлоп’ям вона б носилася з ранку до ночі і навіть Бог бачив, що треба їй уже свого дитятка, та чогось не виходило.

Як тільки прийшла весняна пора, почав Чіпка ставити нову хату. З придбаного дерева найняті люди стали будувати будиночок, та такий, якого ще на селі не мав ніхто. Крім того, як гриби після дощу, виросли на подвір’ї й комора, й сараї. А ще лоза нова відділяла господарство від вулиці та сусідів, а спереду красувалися новесенькі ворота, посередині яких було вирізьблене на дереві дивне-диво: із сомовим ротом, совиними очиськами, котячим носом та жіночим волоссям. Такої чудасії ще не було й видано, тож місцеві дітлахи цілими ватагами ганяли підглянути, хоч одним оком на таку диковину.

Зрозумівши, що земля не дає великого прибутку, Чіпка почав купувати полотно і торгувати ним.

XXVII
Новий вік
Ніщо не вічне і ніхто не вічний — відійшов у засвіти предводитель, колишній пан, Польський. Його намісником вирішили постановити його прямого нащадка — сина. Але той був, хоч і пихатий та бундючний, та зовсім недалекий. Довго він опирався такій посаді, але зрештою згодився.

Але керування повітом сином Польського було лиш формальним, бо насправді всіма справами заправляв такий собі Шавкун. Ким він був? Він не був багатого роду, ні. До того ж, він рано осиротів, і його було віддано навчатися у бурсу. Там він натерпівся лиха добре, бо отримували там на горіхи всі і дуже добре, у тому числі і він. Певно, через часте лупцювання, він зробився якимсь дурнуватим, воровкуватим і перекидав чарку вже тоді, коли зовсім не варто було. За таку поведінку відрахували його з навчання. Тепер він не мав куди податися. Якийсь чоловік, чи то всерйоз, чи за насмішку, підказав йому вступати до університетських рядів.
Шавкун взяв та й вступив, але не вийшло з того нічого путнього, бо знову ступив він на криву доріженьку, що вивела його й з університету. Подався він до Гетьманського, де зустрів Чижика, що був йому давнім знайомим.
Той нараяв йому спробувати влаштуватися в канцелярію предводителя. І в нього вийшло. Став він працювати чемно та гарно. Боявся наче й подивитися на начальство. Все підлесливо, все ладком. Тож коли віддав Богові душу письмоводитель, що був уже в дуже поважному віці, то питання про його наступника зовсім не стояло — його відразу зайняв Шавкун. От тепер він міг показати справжнє своє лице. Ціннішим за гроші для нього нічого не було, тож тепер він сам був начальством, до якого йшли з повагою та острахом і несли копієчку.
Тепер він заправляв всіма ділами у повіті, син предводителя — ледар, якого ще світ не бачив, був тільки радий, що його не чіпають.

Тепер зовсім по-іншому ставилися односельці до Чіпки. Він став поважним чоловіком, який міг підтримати у лиху годину кожного. Тож не дивно, що його було обрано у земство.

XXVIII
Старе та поновлене
Влітку до Гетьманського прибули всі гласні для того, аби вибрати чоловіка в управу. Вибір впав на Чіпку.

Чіпка не тямив себе від радості. Але не всі були так задоволені. Колишні козаки, голови та інша «знать» були проти того, що до них дорівнявся «казна-хто».

Гавкун зацікавився цією справою і вирішив прибрати Чіпку з посади, але ніяк не міг придумати, як це робити, допоки не запитав у Чижика. Той швидко згадав про колишнє темне минуле Чіпки і віднайшов у стосах документів його справу, у якій йшлася мова про крадіжку зерна у пана та вбивство сторожа. Справа була закрита давно, але у ній малася маленька фраза, що змогла перевернути все з ніг на голову. У ній йшлося про те, що з Варениченка підозра не знімається.

Спочатку Чіпка отримав пропозицію про «добровільну» відставку, проте він не зміг згодитися з такою принизливою вимогою, але все вже було вирішено без нього, бо через декілька днів губернатор у телеграмі повідомляв про те, що його звільнено, оскільки він не є благонадійним.

Лютий Чіпка скаргою хотів відстояти свої права. Та коли приїхав слідчий, що мав до всього добитися та докопатися, то його добре погостили у Польського і з тим він і вирушив назад.

Приїхав до рідного дому Чіпка лютий та розбитий, а тут ще зустріли його поганою новиною — ледь не вбили вночі тестя якісь розбійники. Коли примчав чоловік до колишнього москаля, той був при смерті. Не зміг він і слова мовити Чіпці і віддав Богові душу.

XXIX
Лихо не мовчить
Після похорону Мотря не могла жити сама на хуторі. Тож його було продано, і з усіма своїми пожитками жінка переїхала до зятя та доньки. Відразу повіяло лихим вітром від тієї події. Свахи, які й до того не добре ладнали, то зараз зовсім, як подуріли: Явдоха, що не вважала Чіпчину матір собі рівнею, хотіла заправляти в чужій хаті, а Мотря всіма силами опиралася. Тож лайка лунала все частіше, а пізніше зовсім не стихала.

Молоді не знали, де себе подіти у тих перипетіях, тож вони або сходили з дому до Христі з Грицьком, або без кінця знаходили собі роботу надворі. Чіпка все частіше сумував, бо додому йти зовсім не хотілося, а слухати, як Гриць скаржиться на побутові якісь проблеми, ставало все нудніше й нудніше. До весілля він був вільним вітром, тоді було цікаво, тоді кипіла кров.

Все частіше перебирає Чіпка з оковитою. Жінка в’ється коло нього та все розпитує чого він так змінився, та не здатен Чіпка їй того пояснити. І вирішує вона запросити у гості його колишніх товаришів, щоб допомогли йому розвіяти його сумні думки.

З цього дня почалася у Чіпчиній хаті п’яна гульня чи не щодня. Марно умовляла його Галя покинути ту справу і мати сварила, все марно. Тільки теща, мов те її не стосувалося, підтримувала зятя.

За випивкою прийшли знову крадіжки. Не забарилася та ніч, в яку привезене чуже добро було розвантажене у Чіпчиному дворі.

Явдоха померла. А Лушня, чомусь, впевнений, що Мотря допомогла свасі полишити цей світ. Чоловік і сам став у це вірити.

XXX
Так оце та правда!
Сталося це зимою. Ввечері завітали товариші Чіпчині та ще сім чоловіків. Горілка текла рікою. Вони чекали ночі, аби вирушити грабувати хутір Хоменка.

Коли повернулися, то Мотря крадькома поглянула на гурт і заціпеніла від жаху — всі вони були забруднені у кров. Людську кров…

Потім до вух жінки долинув голос дитини. Вона метнулася надвір так, щоб ніхто того не помітив. Перед нею постало дівча, приблизно десятирічного віку. Її одяг був залитий кров’яними плямами. Виявилося, що вона жила у хуторі і її сім’ю було повністю вирізано. Їй вдалося сховатися, а потім втекти. А Чіпчина компанія, від’їжджаючи, спалила й Хоменкову хату.

Не довго думаючи, Мотря забрала дитину й побігла до волості.

Скоро волосні прибули до Чіпчиної хати і всіх злочинців спіймали.

Галя, коли уздріла чоловіка, руки якого були вже зв’язані, а ще дитину в крові, прокричала:
— Оце така вона, твоя правда?! — її сміх видавався божевільним, а очі скаженими.

Коли про все дізналися в селі, Христя полетіла до куми, але не встигла — Галя повісилася.

Восени востаннє повернувся Чіпка до рідного села — в рядах каторжників, що прямували до Сибіру.

Його хата була опломбована, а Мотря жила у Грицька, хоча недовго, бо скоро померла.

Вподобати:
+1
0
-1