Після "бурі" або все, як і в житті

Типова річ для дитячих серій фентезі, коли кожна наступна книга дорослішає з героєм та і читачем. "Котів-вояк" не обмунула така доля теж. Тому, чим далі, тим цікавіше буде дана література і дорослому читачу. 

Книга на всі сто відсотків виправдовує назву. Тут брешуть усі. Вогнесерд опиняється в пастці: він один бачить зраду Тигрокігтя, але не має жодних доказів. Читаючи це, дуже легко відчути його безпорадність. Це справжній психологічний трилер - жити в одному таборі з холоднокровним убивцею, бачити, як провідниця йому безмежно довіряє, і щодня чекати удару в спину.
Але найбільш емоційне місце - це фінал історії Сірохвоста та Срібнострумки. Відверто кажучи, трагічна сцена біля річки просто розбиває серце. Авторки не жаліють ні героїв, ні читачів. Відчай Сірохвоста, який залишається наодинці з новонародженими кошенятами-вигнанцями, показує сувору правду: за кожен вибір доводиться платити величезну ціну. Ніхто не врятує в останній момент, дива не станеться.
Ну і кульмінація... Те, до чого нас готували з найпершої книги. Відкритий заколот Тигрокігтя. Сцена нападу написана так жорстко і динамічно, що відірватися неможливо. Проте найбільше жахають не фізичні рани, а те, як буквально на очах ламається могутня Синьозірка. Зрада найближчого соратника просто випалює її зсередини, знищуючи віру у власний Клан і здоровий глузд.

Після цієї книги відчуваєш себе так, ніби сам щойно пережив важку лісову бурю. Старі правила гри знищено назавжди, маски зірвано, і як раніше вже точно ніколи не буде. 

П.с. Я б радив читати подібне підліткове фентезі разом зі своїми дітьми. Це буде зближувати, до того ж конфлікти, що описуються в книзі 100% траплялись в житті кожного, тому поговорити про них після прочитаного буде однозначно легше, як і знайти спільну мову.