Просто вижити

Сеттінг роману - Відень 1920 року. Коломійчук блискуче працює з історичною соціологією. Він показує столицю колишньої імперії не як центр культури, а як місто, що програло все. Імперія Габсбургів розвалилася, на вулицях - злидні, інфляція та постійні комуністичні демонстрації. Це ідеальний, мутний бульйон для шпигунських ігор.
Тут філігранно передано відчуття суспільного зламу, коли старі правові норми та закони вже не працюють, а нові пишуться кров'ю. Світ перетворився на шахівницю для нових гравців. Масова психологія віденського натовпу, готового вибухнути від будь-якої іскри, створює дуже далеку від романтики, нервову атмосферу.

Головний сюжетний двигун - це парадокс статусу. Звичайного оберкомісара віденської поліції Адама Вістовича раптом вимагають видати дві смертельно ворожі одна до одної сили - новостворена Польська Республіка та більшовицька Радянська Росія.
Тут розгортається фантастична юридична і моральна пастка. Вістович - людина без держави. Він галичанин із Лемберга, але як офіцер був гвинтиком знищеної Австро-Угорщини. Письменник препарує трагедію професіонала, який опинився на роздоріжжі: для нових держав він не людина, а ресурс, який треба використати, або свідок, якого треба прибрати. Вістович не ідеалізований, однозначний герой; він прагматик, що свого часу просто виконував накази чужого командування, і саме ця «сіра зона» його біографії робить його максимально вразливим.

Структурно роман побудований як довга ретроспектива, майже сповідь. Щоб зрозуміти, чому на нього полюють зараз, Вістович змушений пірнути в бруд і жах окопів Першої світової війни.
Коломійчук різко знижує градус детективної розважальності і показує війну без прикрас: брутальні військові злочини, зради, і те, як спецслужби маніпулюють людськими слабкостями. Вістович відчутно старішає. З нього злітає лоск львівського ловеласа; він стає цинічнішим, втомленим чоловіком, який намагається просто вижити.