QUO VADIS

Свого часу до Польщі у мене було упереджене ставлення, я поляків відверто не любила. При чому я у цій країні не була ні разу, і  ні з ким із поляків особисто не знайома. Думаю, що винесла зі школи. Із уроків історії, із прочитаних українських дум, балад "кляті ляхи" постійно поневолювали українців. Чи так було донесено на уроках історії, чи я сама собі навіяла зараз не скажу, але моя позиція була, що: Для встановлення української самостійної поляки були ворог номер один. Це вже зараз розумієш що не все у світі так однозначно.

 Роман польського автора Генріка Сенкевича "Комо грядеши" прочитаний мною десь п'ятнадцять років тому. Це було для мене несподівано. Я не хочу зараз писати про сюжет, який я пам'ятаю до сих пір, або про те, як мені ця книга надзвичайно сподобалась, в якому я була захваті. Скажу, що після цього роману і завдяки цьому роману моє відношення до Польщі змінилося. На більш лояльне.  Якщо поляк уміє так геніально писати, подумала я, то може не така вже Польща і ... Читала потім у Сенкевича його малу прозу. Особливо запам'ятався його "Бартек переможець" ( раджу прочитати), де без сором'язливості , у комічно-трагічній формі автор показав невігластво свого народу, і від цього неприховування правди,  проймаєшся повагою.
 І взагалі потім кого б із польської літератури не брала до рук читати - мені подобалися всі. Далі, і завдяки польській літературі мені Польща почала симпатизувати. Мені імпонує їхня розумна релігійність у творах,  викликати гордість. Чи мені так щастило, але для себе зробила висновок, що поляки вміють класно писати.