Роман-моноліт

Це, мабуть, один з найважчих за сприйняттям і найвеличніших текстів в нашій літературі. Читати «Диво» - це як будувати собор: ти тягаєш каміння, збиваєш руки в кров, але в кінці бачиш небо. Павло Загребельний зробив неймовірне: він написав історичний роман, де головний герой не людина, а Софія Київська. Це текст-моноліт, який ламає стереотипи про "шароварну" історію і змушує мозок працювати на повні оберти.

Велике спасибі автору за нищення стереотипів. Ми давно зробили з Ярослава Мудрого ікону, ми звикли бачити князя на гривнях або в підручнику як доброго дідуся з книжкою. Загребельний прям здирає цю позолоту. Його Ярослав - жорсткий політик, макіавелліст, людина, яка заради влади готова переступити через рідну кров. Він будує собор не для Бога, а для власної величі. Це конфлікт влади проти митця, не хочеться говорити "булгаківський" але точно класичний.
Справжній герой тут - безрідний художник Сивоок. Це геніальний образ українського таланту: вічно битий, гнаний, нещасний, але саме він створює Диво. Загребельний стверджує революційну думку: історію творять не царі з мечами, а майстри з пензлями. Софія стоїть не тому, що так хотів князь, а тому, що так відчував художник. 
Структура роману геніальна і сама схожа на собор, склепіння за склепінням...  Вона показує, що вороги змінюються (печеніги, нацисти, радянські бюрократи), а Софія стоїть. Вона - це хребет нації. Загребельний показує, що Україна - це не територія, це пам'ять, застигла в камені. Тому сприймати важко текст, який схожий на справжній інтелектуальний лабіринт. Мова Загребельного густа, як мед, і тяжка, як свинець. У автора немає легких діалогів, тут філософія на кожній сторінці. Загребельний не заграє з читачем, він вимагає від нього співпраці: ти мусиш думати, співставляти, шукати приховані сенси.

«Диво» - це рентген нашої душі. Це книга про те, що справжнє мистецтво завжди вище за політики. Князі вмирають, імперії розвалюються, а Оранта в Софії продовжує осяювати Україну і надавати сили дійсно патріотам і віруючим. Це роман для тих, хто хоче зрозуміти саму суть українського виживання: ми існуємо, поки ми творимо, всупереч усьому.