Що виходить, коли музика і література стають одним цілим, або рецензія на книгу Богдана Коломійчука «Моцарт з Лемберга»

0
Нема оцінок

Перше, на що звертаємо увагу, коли беремо до рук нову книгу Б. Коломійчука «Моцарт з Лемберга» – це назва. В голові виникає питання: хіба Моцарт жив у Львові (звичайно, у когось може виникнути питання: де цей Лемберг?), яке і спонукає розгорнути роман і дізнатися відповідь, а потім ще й пошукати справжню біографію маестро та хоча б на трішки наблизитись до музики. Власне, і сама обкладинка книги (тінь від обличчя та клавіші від фортепіано) також привертає увагу та наче натякає на загадку, до якої нам доведеться знайти ключ.
Богдан Коломійчук – молодий український письменник-балетрист, автор історико-авантюрних та детективних романів. Володар гран-прі літературного конкурсу «Коронація слова-2013».
В основу книги покладено біографічні дані із життя Франца Ксавера – молодшого сина видатного композитора Вольфгана Амадея Моцарта. Автор настільки майстерно переплітає реальність і вигадку, що пересічному читачеві важко здогадатися, де справжні факти, а де вимисел. Франц успадкував талант від батька, проте в цьому й полягає головний конфлікт: чи зможе він досягти такої ж вершини, як великий маестро. Все життя хлопцеві доводиться виборювати своє музичне місце у світі, адже так, його грою захоплюються, його запрошують викладати, давати концерти, проте цього недостатньо. Молодшому Моцарту ніяк не вдається вийти із тіні батька.
Мотив подорожі – це те, чим наповнені всі сторінки твору, адже спочатку ми читаємо про від’їзд Франца з дому – Відня, тоді тижнями він перебуває в дорозі до Галичини (села Підкаменя), тоді переїздить до Лемберга, а потім його концертний тур, під час якого хлопець відвідує різноманітні величні міста (Берлін, Варшаву, Париж та ін.). Динаміка і рух – ось як можна схарактеризувати все життя хлопця. Коли кажемо «все життя» – ми не перебільшуємо, адже у книзі охоплено досить великий проміжок часу, а саме 39 років. Розповідь починається від юності головного героя, а закінчується уже тоді, коли він був у досить поважному віці. Автор зумів закцентувати на тих особливостях, які були притаманні Францу в той чи той період його життя та творчості.
Окрім творчих пошуків музиканта, привертають увагу і його особисті стосунки, які вибудовуються у цікавому переплетінні почуттів, роздумів і сумнівів. Головний герой бореться сам із собою та не знає, як вчинити: чи йти за покликом серця, чи все-таки дослухатися до здорового глузду. Цікаво, що у житті Франца важливе місце займала не одна жінка, можна навіть говорити про любовний трикутник, учасники якого, попри пристрасті та шаленства, змогли вийти, не втративши своєї гідності.
Цікавою лінією (проте не до кінця розгорнутою) у книзі є зв’язок покійного Моцарта із сином. Тінь батька час від часу з’являється перед Ксавером, проте так і не розкривається сповна. Покійник наче повинен допомогти знайти ключ до таємниці, дати настанови сину (яких за життя не встиг) і виховати нового величного маестро, проте, попри всі сподівання на цю огорнену загадками постать, Моцарт старший залишається лише тінню, яка зникає так само, як і з’являється.
Упродовж твору Францу Ксаверу зустрічаються різні люди, які просто захоплюються його талантом або заздрять йому, або ж хочуть допомогти. Ось таким «чоловіком» стає Альтман, який приходить у життя Моцарта молодшого; говорить про те, що знав його батька та інших видатних музикантів; навіть більше, ніж просто знав… У цій загадковій постаті ми можемо впізнати риси диявола, який спокушає митця, перевіряє його, і в такий спосіб сприяє тому, щоб окрім мистецтва в житті великих не залишалось нічого більше. Але ця лінія швидко обривається, коли Франц вирішує відмовитись від туру, Альтман, своєю чергою, просто зникає, і ми більше не знаємо про нього нічого.
Автор зумів помістити у книгу елементи детективу, чим створив ще одну гілку в сюжеті. Головний герой опиняється під прицілом божевільного лікаря, який переслідує та намагається дістати його голову. Це додає роману напруженості, проте тим самим створює багато запитань, адже повністю цю лінію не вдалося розгорнути.
Б. Коломійчук використовує вкраплення епістолярію, зокрема це листи Франца до матері, а також до коханої, і навпаки. Цей прийом автора забезпечує відчуття того, наче ми самі побували в тому часі; надає твору інтимного характеру та живого звучання. Герой ділиться із читачем своїми переживаннями, і в такий спосіб ми можемо краще зрозуміти його як особистість, з усіма плюсами та мінусами. Також використання листів у романі є органічним доповненням для розкриття епохи, адже події відбувалися у І половині ХІХ сторіччя, й іншого способу налагоджувати тоді контакти, окрім як епістолярію, не було.
Читаючи книгу «Моцарт з Лемдерга», ми поринаємо у минуле, гуляємо тими вуличками та спостерігаємо за людьми, які тоді жили. Автору вдалося передати атмосферу старого Лемберга, із усіма його особливостями, зробити акценти й на архітектурних пам’ятках, які можна відвідати навіть сьогодні, й на вулицях, які кожен може віднайти. Використання реального місця зближує читача й героя, звичайно, стверджувати про те, що Франц Ксавер був саме у тому чи тому соборі ми не можемо, так само, як і заперечувати. Поціновувачам ХІХ сторіччя особливо цікаво буде читати роман, адже можна почерпнути багато цікавих речей про цей вік, так само, як і про сам Лемберг.
Мова твору доповнює текст і робить його дещо піднесеним, надаючи героям колориту тієї епохи, засвідчує їхню ерудованість, освіченість, а також приналежність до вищого класу. У романі наявні фрази німецькою мовою, латиною, цитують «Гамлета» В. Шекспіра, згадують багато історичних важливих місць та постатей, за що особлива подяка автору. Імена героїв також допомагають нам увійти у цей творчий світ.
Незважаючи на деякою мірою поверхове, не повністю розкрите зображення героїв, незакінченість сюжетних ліній, перенасиченість твору накладанням різних стилів, книга Б. Кломійчука «Моцарт з Лемберга» заслуговує бути почутою та позитивно оціненою. Особливо раджу її до прочитання любителям ХІХ сторіччя, загадок та музики.

вгору
1 користувач проголосував.