школа для важких підлітків

Цього разу двіж починається не з якихось там впливових мажорів, елітних повій чи хитрих адвокатів. Щербаненко жбурляє нас у вечірню школу для важких підлітків. Це такий собі бетонний відстійник для малолітніх хуліганів, злодюжок і пацанів, на яких і сім'ї, і поліція вже давно забили великий болт. І от у цій школі стається абсолютно люта, тваринна дичина - прямо в класі знаходять по-звірячому вбиту молоду вчительку. Причому зробили це максимально жорстоко, всією толпою. І головні підозрювані - одинадцять її ж учнів, які в цей час мали сидіти за партами.

Копи тупо в шоці, ніхто нічого не може розпетляти. Ці малолітні відморозки стали стіною, йдуть у глуху несознанку або нахабно звалюють усе один на одного. І тут на сцену виходить наш Дука Ламберті. Він береться за цю справу і починає методично, без жалю пресувати кожного з цих пацанів.
Тут немає якоїсь красивої кабінетної загадки з відкидними стінами чи геніальними дедуктивними фокусами. Весь кайф і весь жах цієї книги - це суцільна психологічна м'ясорубка. Дуці доводиться лізти брудними руками в голови цих бузувірів, копирсатися в їхньому поламаному житті, страхах і гнилих інстинктах. Він ламає їх по одному, щоб витягнути хоч краплю правди, і паралельно сам мало не їде дахом від того, що чує на допитах. Ти читаєш і прям відчуваєш, як у кімнаті стає душно і бракує повітря.
Найжорсткіше тут те, як автор показує природу зла. Справжні монстри - це не якісь там кіношні маніяки-одинаки в масках. Це діти, яких вулиця перетворила на зграю хижаків, що відчули смак крові. 

Це найважча, найпохмуріша і найемоційніша частина з усієї серії. Вона просто вивертає нутрощі. Динаміка тримається винятково на діалогах і психологічному тиску. Читається за один вечір, бо відірватися анріал, але осад залишається такий тягучий, що хочеться піти помовчати десь на балконі. Це не просто детектив, це чистий соціальний треш вищого ґатунку.