Шпигун

Наразі у нас книга в якій Ле Карре пише про реальне шпигунство - а це брудна, стрьомна і часто дуже невдячна робота.

Є такий собі Джонатан Пайн. Колишній вояка, який вирішив "залягти на дно", і тепер працює нічним адміном у всяких мажорних готелях. Видає ключі, ввічливо посміхається багатіям, рутина. Але в одну з його змін з'являється жінка, яка втягує його в жорсткий блудняк. Вона зливає інфу на Річарда Ропера - це такий елітний барига, який торгує зброєю в промислових масштабах. Уряди купують і продають, а він на цьому робить мільярди, при цьому корчить із себе мецената й шанованого бізнесмена.
Жінку, ясна річ, прибирають. Пайна це так перемикає, що він погоджується на пропозицію британської розвідки вписатися в гру. Йому треба втертися в довіру до цього Ропера і злити його зсередини.

Книжка тримає не тим, що хтось у когось постійно стріляє. Вона бере оцим фоновим, постійним відчуттям стрьому. Герой сидить за одним столом із Ропером на якійсь яхті, п'є коктейль за купу баксів, посміхається, а сам розуміє: один кривий погляд, одна помилка - і його просто розчинять у кислоті чи згодують рибам.
І найгірше - цей Ропер зовсім не виглядає як типовий злодій із кіно. Він чарівний, розумний падлюка. Він так грамотно стелить, що ти читаєш і ловиш себе на думці: "Блін, а цей чувак реально має харизму". А ще Ле Карре дуже жорстко проїжджається по самих спецслужбах: там свої тьорки, бюрократія, і тебе можуть легко злити свої ж начальники, якщо це буде вигідно якимось політикам.
Єдине, що мене напрягало, що тут дія розгортається повільно, як шахова партія, тому любителі "швидких" бойовиків можуть просто заснути.