Скелети краще не чіпати

Іноді повернення до місць дитинства 

Виглядає як спроба почати з нуля, але у випадку Антона це стає входом у чужу історію, яка давно чекала, щоб її розкопали. Отримавши у спадок стару хату у Жашкові, він планує просте, розібратись з майном і можливо закріпитись у місті. Але знахідка тіла змінює тон оповіді, це вже не просто ностальгія , це вже про небезпеку, яка ховалась буквально під ногами.  
«Чужі скелети» працює як динамічний детектив із чітким кримінальним нервом і виразним локальним колоритом. Андрій Кокотюха не розтягує вступ, сюжет швидко входить у фазу напруги, де кожна нова деталь веде до ширшої картини, із залученням сект, прихованих звʼязків і минулого, яке вперто не хоче залишатися минулим. Це історія де випадковість запускає механізм, але далі все підпорядковується логіці злочину.  
Сильна сторона це темп і простота подачі. Автор пише без зайвої стилізації, роблячи ставку на чіткість і рух уперед. Події розгортаються швидко , без довгих відступів, що створює відчуття постійного тиску.  Та сюжет не зводиться до одного розслідування, тема псевдо релігійної секти додає історії тривожного підтексту, показуючи, як легко маніпуляції можуть маскуватися під віру чи ідею. Антон герой який не виглядає класичним детективом .  Він змушений діяти в ситуації, до якої не готовий, і саме ця вразливість додає історії напруги. Його реакції часто імпульсивні, але зрозумілі, що робить персонажа більш живим , ніж типовий «холодний аналітик».
Фінал не намагається шокувати заради «вау ефекту», але впевнено закриває сюжетні лінії , залишаючи відчуття завершеності.  
Історія читається швидко, і після неї лишається відчуття , що деякі «скелети» краще не чіпати …Підійде для читання любителям містичних детективів, написано гарно.