Слава Україні!

Сьогодні, на одинадцятому році війни і четвертому році повномасштабного вторгнення, значення таких книг виходить далеко за межі літературного процесу. Вони стають фундаментом нашої національної безпеки у вимірі пам'яті.

Для багатьох повномасштабне вторгнення ніби стерло чи розмило події 2014–2015 років. Савур-Могила, Іловайськ, ДАП, Дебальцеве ризикують перетворитися на суху статистику. Щоденники повертають нас до витоків. Вони нагадують, що сучасна українська армія та добровольчий рух гартувалися саме там, на випалених сонцем і «Градами» степових висотах Донеччини. Без розуміння Савур-Могили неможливо до кінця зрозуміти феномен стійкості під час оборони Чернігова, Маріуполя чи Бахмута.
Особливість цієї книги у потрійному фокусі. Події серпня 2014 року описані з трьох різних ракурсів: кадрового військового полковника Потєхіна, добровольця Максима Музики та бійця Андрія Пальваля. Це дає стереоскопічне бачення бою, де є місце і для стратегічних прорахунків командування, і для браку комунікації, і для тваринного страху, і для неймовірної, тихої самопожертви. Це дегероїзація війни у найкращому сенсі цього слова: герої постають не як картонні супермени, а як живі люди зі своїми сумнівами, які роблять надлюдський вибір.
Коли стоїш перед класом, розповідаючи про найскладніші сторінки сучасної історії, сухі дати та стрілочки на картах не здатні передати того, чим насправді є ця війна. Підліткам, яким завтра відбудовувати цю державу, потрібні саме такі першоджерела.
Для суспільства, яке щодня живе в умовах інформаційного шуму та ІПСО, документальні свідчення є якорем реальності. Вони фіксують російські злочини на рівні конкретних доль і конкретних висот. Водночас для самих військових та ветеранів наявність таких книг - це знак того, що їхній досвід визнаний, зафіксований і не буде забутий.

Ця книга - блискучий посібник з лідерства, братерства і відповідальності. Вона показує, як люди поводяться в умовах повного оточення, браку води, зв'язку та боєприпасів. Це філософія чину на межі життя і смерті, яка резонує з тим самим етичним вибором, перед яким сьогодні щодня стоять тисячі українців на фронті.
Такі щоденники - це протиотрута від суспільної амнезії. Вони не дають нам права на втому, бо нагадують, з ким ми маємо справу і яку ціну вже було заплачено ще до того, як велика війна постукала в двері кожного українця.