You are here
Соловей
Ця книжка була настільки популярною серед українських читачів, що перший наклад, який вийшов у світ у 2016-му році, розійшовся дуже швидко і знайти книжку було майже нереально. Тож минулого року видавництво Наш Формат прийняло рішення про нове видання. І саме завдяки цьому у мене в бібліотеці з’явився мегапопулярний роман американської письменниці Крістін Генна «Соловей». Мені було цікаво переконатися чи справді роман такий крутий, а чи це просто вдала піар-акція, як іноді буває в подібних випадках. Тож свій читальний травень я розпочала з «Солов’я».
Важко написати відгук про книжку, яку прочитала незліченна кількість людей. Чи зможу я відкрити щось нове про цей твір? Чи зможу я передати ту силу емоцій, яка охоплювала мене під час читання? Сумнівно, але я спробую.
Спочатку трішечки розповім про сюжет, хоч його знають напевно й ті, хто навіть не читав книжку. Все починається влітку 1939-го року в невеличкому французькому містечку Карріво, де мешкає щаслива родина: Антуан, Віанна та їх дев’ятилітня донька Софі. Здається ніщо не має заважати їхньому щастю, та насправді у повітрі вже відчувається запах майбутньої війни, яка розтрощить світ цих людей на друзки. Та поки Віанну переймають інші думки. З них ми дізнаємося про її непрості стосунки з батьком, який мешкає у Парижі і ні з нею, ні з її молодшою на десять років сестрою Ізабель не вважає за потрібне підтримувати родинні стосунки. Віанні було чотирнадцять, коли померла її мама і батько, не справившись з психологічною травмою по втраті дружини, передав дітей на виховання чужим людям. Віанна усвідомлювала, що така поведінка батька - це результат психологічних проблем, набутих на Великій війні, з якої він повернувся зовсім іншою людиною. Може саме через ті дитячі спогади її лякала війна майбутня. Вона думала про те, що її Антуан може теж піти на війну і повернутися зовсім іншою людиною. Але вона навіть не уявляла, які страшні випробування чекають на них усіх уже зовсім скоро.
На відміну від виваженої Віанни її молодша сестра Ізабель мала всі риси шибайголови, була безкомпромісною та імпульсивною. Коли німці окупували Францію їй ще навіть не виповнилося дев’ятнадцяти. Ізабель була сповнена ненависті до ворогів і рішучості боротися за визволення рідної землі. Вона не уявляла, як можна коритися окупантам навіть заради виживання. І не дивно, що незабаром Ізабель влилася в ряди Руху Опору. Вона стала тим легендарним і невловимим Солов’єм, за яким так довго полювали нацисти.
А що ж Віанна? Чи скорилася вона долі? Як змогла вижити у цих страшних умовах німецької окупації, залишившись віч-на-віч зі страшною реальністю? Не знаю, як для кого, але для мене саме Віанна стала найбільшою героїнею у цій розповіді Крістін Генна. Будь-яка боротьба в умовах воєнного часу вимагає відваги і, безперечно, подвиг Ізабель заслуговує захоплення і пошанування. Але значно простіше іти на ризик людині, яка відповідальна лише перед собою. А от коли за тобою стоять інші люди, а особливо діти, ризик стає у рази більшим. І у такому випадку подвиг жінки-матері важко переоцінити. Тож життя простої французької вчительки Віанни Моріак під час німецької окупації стало для мене справжнім величезним подвигом.
Мені здається, авторка якраз і хотіла на прикладі двох сестер, двох різних за віком і характером особистостей, показати різні шляхи боротьби. І головне, вона хотіла підкреслити, що вклад у боротьбу цивільних був не менш вагомим аніж вклад підпільників чи військових. Вже сам факт їхнього виживання у тих нелюдських умовах був сам по собі подвигом. А ще ключовим у романі є метаморфози, що сталися з батьком Віанни та Ізабель в час страшних воєнних викликів.
Книжка розпочинається, як спогад літньої жінки, що живе у штаті Орегон у 1995-му році. Її ім’я замовчується, але ми розуміємо, що це хтось з тих жінок, що пережив війну у Франції. Ця інтрига тримається до останніх сторінок. У мене були свої очікування щодо того, хто ж ця жінка і вони виправдалися. Від цього я була безконечно рада. Адже роман надзвичайно важкий у психологічному плані і щасливий фінал став своєрідною компенсацією за всі ці переживання, через які довелося пройти разом з його героями впродовж читання.
Роман написаний надзвичайно майстерно. Стиль викладення авторки заслуговує на особливу похвалу. Тож не дивно, що книжка стала світовим бестселером. Після прочитання я можу з впевненістю сказати, що така висока оцінка твору є цілком заслуженою. Це один з найкращих романів про Другу світову, з тих, що мені довелося читати. Щоправда, в тексті є певні неточності і неузгодженості, та, на фоні потужної авторської роботи, вони видаються просто дріб’язковими. Та й, як мені здалося, вади ці могли виникнути через неточний і трішки спотворений переклад. Хоч загалом робота перекладача Дмитра Кожедуба мене задовільнила. Хочу ще висловити думку, що романи такого рівня під силу і українським письменникам. Наприкінці минулого року я прочитала роман Ірини Жураковської «По той бік війни», який за стилем викладення, гостротою воєнної тематики та літературним рівнем нічим не поступається твору Крістін Ганна. Відрізняє їх хіба що те, що роман української письменниці описує події під час Першої світової війни. Тож тим читачам, яких захопив і схвилював «Соловей», щиро рекомендую роман Ірини Жураковської.
Наша сьогоднішня війна заставила нас по-іншому сприймати такі книги, як «Соловей». Ми дивимося на описані страшні воєнні події вже не як сторонні спостерігачі, що народилися через десятки років потому і для кого вони залишилися в далекому минулому. Зараз ми сприймаємо це через призму власного воєнного досвіду і він дуже підсилює ефект від прочитаного. А ще я думаю про те, що герої роману (чи радше їх прототипи), які пережили жахи Другої світової війни вважали, що таке ніколи не може повторитися, що людство отримало дієве щеплення від потворної хвороби фашизму. Та, на превеликий жаль, з часом людство втратило пильність і це породило страшну чуму ХХІ-го століття, яку сьогодні називаємо рашизмом. Сподіваюсь, що світ збере всі потуги і допоможе українцям подолати і цю нечисть.
Цей роман дуже високого рівня якості. Він схвилював мене настільки, що я два дні не могла ані написати допис про нього, ані розпочати читати щось інше. Зараз я спромоглася на цю розповідь, але розумію, що не зуміла передати навіть частину тих емоцій, які пережила читаючи книжку. Тому повірте мені на слово, роман справді вартий прочитання. Він може завдати вам болю і страждань, але це ніщо у порівнянні з глибокими психологічними та історичними сенсами, в які ви поринете, читаючи.