Студентська поезія

Юрій Малихін - відомий житомирський поет, викладач, громадський діяч. А починав видаватися він ще у студентські роки, що для нульових було річчю унікальною. Талановитого історика навернув на шлях поета відомий письменник Валентин Грабовський. Він же є укладачем збірки та автором переднього слова. 
Про що ж пише юний поет? Про кохання! Ліричний герой ураганно кохає! Про Україну! Про природу! Але пише влучно й соковито, вкладаючи глибинний смисл у кожен рядок. 
Я повернувся у світ, щоб жити… Про це він пише у віці 19 років. Я повернувся, щоб любити… Я повернувся, щоб писати… Я повернувся, щоб страждати… Я повернувся, щоб сміятись… Звідки стільки болю й життєвого досвіду? Звідки стільки розвою для боротьби? Людина в 19 років правильно розставляє пріоритети, хоча дехто в 40 років так і не усвідомив, для чого він прийшов у цей світ. 
Вимирає село. Весь біль двадцятирічного хлопця. Напевно, він пише про своє рідне село, від чого біль є ще сильнішим. Вимирає село, заростають двори бурʼянами, вимирає село, вже покинуте навіть вітрами. 
Загалом уся збірка сповнена мінорного настрою й туги. «Найважче розлучатись назавжди» - це не про кохання, а про загибель друзів. Хоча я підтверджу, що якби йшлося про кохання, було б не менш влучно і не менш трагічно. У моєму житті сталася розлука із коханою людиною назавжди. Хоча за настроєм подібні емоції. В поезії - «а на душі - немов коти шкребуть». У мене був такий саме стан. В інших поезіях Юрій пише про розлуку із жінкою: «Вона пішла, як сон, з мого життя», «Не забувай, хоча дороги нас розʼєднали знову вдвох». 
Кому ти потрібний? Та, мабуть, нікому…

Хіба що розлуці, щоб змити обман…

І дійсно. А кому ми потрібні? Крім наших рідних і коханих? 
Однак Юрій завершує свою збірку на позитиві. Є надія! Останні рядки звучать так: 

Прокотилась луна гаєм - 

Ми кохаєм…