Живе собі людина мирно, працює, має сім'ю, і в один день все змінюється. І це не війна, коли бачиш ворога, це радіація - підступний невидимець, що гірше ворога несе небезпеку.

Кожна із цих розказаних історій постає моторошною страшною правдою. Кожна історія - це монолог. Почуттів, думок, слів. Монолог очевидців, потерпілих, родини ліквідаторів, переселенців...Людей, які пройшли це пекло, але яким вдалося вижити, вони намагаються проаналізувати, як це трапилося, вони діляться своєю історією життя і розказують як їм жилося далі. Все що їх об'єднує - зламані долі та втрачені життя.

"Саркофаг споруджували поспіхом, одначе монтували його "дистанційно", плити стикували за допомогою роботів та вертольотів - звідси щілини". О так, головне в Радянському союзі - це планування - за два роки виконання "плану пятілєткі", от і маємо одну із найважливіших причин жахливих  наслідків. А згодом безглузді помилки при випробовуванні системи безпеки.

Людей свідомо гнали на смерть. Люди як біороботи. Без будь-яких засобів захисту. Не кажучи їм правди. Люди не знали наскільки небезпечна радіація, вони не розуміли цього. Бо все їхнє свідоме життя, найнебезпечніший ворог -це Захід.

Найгірше - це приховування правди. Від людей таїли правду тільки для того, щоб показати, що все під контролем, щоб не виказати слабинку. Щоб Захід не здогадався, що в "ідеальній" політиці СРСР є промахи.
Надресерований народ радянською ідеологією, жив з відчуттями героїчного звершення. Коли стало явне, що то не пожежа, а вибух, почали на ліквідацію, видавати автомати, стверджуючи, що це ядерні диверсії Заходу.

Горбачов згодом визнав: "Чорнобиль прискорив розпад Радянського Союзу. Підірвав імперію". Ціною тисячі життів, зламаних доль зруйнувалася імперія смерті.

Хроніка ж майбутнього - це заклик майбутнім поколінням: людина, навіть підкоривши атом, не всесильна над природою. Це крик душ, які загинули, ризикуючи собою, як застереження, що ми не є володарями на Землі. Чому ж тоді загадивши її, шукаємо життя на інших планетах?

Посил "Чорнобильської молитви..." важливий, але читаючи книгу французької письменниці Галі Аккерман, яка також досліджувала Чорнобильську трагедію і певний час співпрацювала зі Світланою Алексієвич, - "Пройти крізь Чорнобиль" - дізнаємося, що С.Алексієвич при написанні книги порушила особистий недоторканий простір свідків трагедії із зумисним наголошенням на їхній біль. Іншими словами Нобелівська лавреатка побудувала письменницьку кар'єру, озвучуючи речі про які свідки подій воліли щоб вони були не почутими. І від знання цього стає ще сумніше.