Синдром «диванного ліберала»

Дана п’єса Михайла Старицького - це жорсткий, емоційно виснажливий текст про те, як красиві слова ламають реальні людські долі. Це історія, що жахає своєю буденною жорстокістю. 
Головний монстр твору - панський син Михайло. Він не класичний лиходій із батогом, він гірший. Це типовий інтелігент, який начитався прогресивних книжок, носить народний одяг і пафосно просторікує про рівність. Але коли треба взяти реальну відповідальність за вагітну від нього селянку Катрю, весь його паперовий лібералізм зникає. Він виявляється інфантильним боягузом, що ховається за мамину спідницю. Старицький блискуче препарує цей тип: вони палко люблять «народ» у теорії, але холоднокровно зраджують конкретну людину при першій загрозі власному статусу.
Доля Катрі - не просто романтична трагедія, це показове соціальне вбивство. Мати Михайла діє як безжальний кат, захищаючи межі свого класу. Для системи дівчина - не людина з правами, а просто біологічний матеріал, іграшка, яку треба знищити, щоб не псувала репутацію спадкоємцю. Її божевілля і смерть - це прямий наслідок абсолютної соціальної та юридичної безправності. 
Текст цієї п'єси варто брати як еталонну ілюстрацію прірви між високими ідеями емансипації та реальною становою диктатурою ХІХ століття. Читати, щоб назавжди зрозуміти: найстрашніша зрада завжди приходить від тих, хто найгучніше кричить про справедливість і любов.