Та була у нього пісня…

Поема неперевершеної Лесі «Давня казка» (1893) тривалий час вивчалася у школі і вважалася класикою жанру. Не знаю, чи досі вона є у шкільній програмі, але свого часу ми не лише читали її, а й вчили напамʼять два уривки. Досі памʼятаю їх, до речі. 
Перед нами два головні герої - Поет і Лицар Бертольдо. Поет - хворий та матеріально незабезпечений, проте він вважає себе найбагатшою людиною у світі, бо може писати вірші і пісні про речі, які його оточують. Бертольдо ж мислить конкретно і прагматично: йому потрібні замок, гроші і прекрасна Ізідора. 
Показовою є перша зустріч Поета і Бертольдо на галявині, на лоні природи. Якраз їхній діалог і демонструє різні (можна навіть сказати - протилежні) життєві цінності: гроші і влада проти гармонії і свободи. 
Як це не парадоксально звучить, проте Ізідора, що має належати (і належить) до того самого богемного кола, що й Бертольдо, любить поезію і закохується в нашого лицаря. Тут є певний дисонанс, але він лише підтверджує правило: головним є зміст, а не форма. Хто ж допоміг Бертольдові підкорити серце красуні? І як це вдалося зробити? 
Упродовж поеми Поет не раз допомагатиме лицареві. Та чи памʼятатиме Бертольдо про це, коли опиниться в обіймах прекрасної дами? І яким буде надалі діалог наших двох головних діячів?
Кожен читач, безумовно, в образі Поета бачить Лесю. Поет хворий, він не може швидко ходити - явний натяк на туберкульоз кісток авторки. Однак попри фізичний біль, Поет демонструє любов до життя та величезну силу волі. Його слово звучить так гостро, що його боїться Бертольдо дужче від армії ворога. Але чи можна перемогти слово правди? Чи можна знищити його силу, помстившись поетові за його велич і незалежність? Чи можна купити людину принципу, пообіцявши їй золото та розкішні апартаменти?