Так казав Заратустра

це філософський вибух, що пролунав на світанку ХХ століття. Фрідріх Ніцше не писав трактат, він творив міф, де кожне слово — це крик, що летить у порожнечу. Це пророчий монолог, де думки, як річки, течуть від джерела до океану, змиваючи з нашого світу старі істини. У центрі цього епосу стоїть Заратустра, але він — не людина, а символ волі. Він спускається з гір не для того, щоб говорити, а щоб палити старі храми, щоб показати нам, що наші ідоли — це лише тіні. Він проголошує смерть Бога, і цей вислів — не про ненависть, а про величезну відповідальність, що лягає на плечі людини. Бо якщо Бог помер, то людина має стати сама собі Богом, сама собі творцем. Книга наповнена символами і алегоріями, як давня скринька з коштовностями. Тут є канат, натягнутий між звіром і надлюдиною, що символізує постійну боротьбу. Є орел і змія, що є символом сили та мудрості. Кожна притча — це іскра, що запалює вогонь у нашій свідомості. Це не роман, це духовна подорож, де ти повинен іти сам, без допомоги. Стиль Ніцше — грандіозний і драматичний. Ця книга виклик, кинутий у обличчя байдужості та конформізму. це книга, яку не можна просто прочитати. Це не лише філософія, а й мистецтво — воно змінить тебе, якщо ти будеш готовий заглянути в очі порожнечі і побачити, що там знаходиться не відчай, а золотий схід твого нового «Я».