Так мовив Заратустра

«Так мовив Заратустра» Ніцше — це не роман у звичайному розумінні: це філософська поема-притча, розрізана на уривки, спалахи, афоризми й гіркі істини, промовлені до тих, хто готовий слухати. Ця книга — як вечірній вітер: холодний, несподіваний, очищаючий. Заратустра повертається з самітності, щоб поділитися новим словом: словом про смерть Бога, про надлюдину й волю до влади, про переоцінку моральних норм, про — що важливо — відповідальність, коли ти сам собі закон. Стиль Ніцше тут — як музика, що іноді дисонує, але саме дисонанс змушує серце битися швидше. Його Заратустра — не викладач, а кличник, пророк, що промовляє до людей, але навіть коли говорить, він ставить під сумнів усе: владу, віру, страх, доброту, зло. Бо добре і погано — це не універсальні значення, а наслідок нашої волі, наших історій, наших тіней. Книга кидає виклик: чи готовий ти перестати жити чужими цінностями? Чи можеш бути “надлюдиною” — не в сенсі суперсил, а в смислі власної етики, власного шляху?