Автор говорить про Кавказ. Гори якого ворог всіяв горем і які «кровію политі», бо на цих землях дуже великий проміжок часу проходять військові дії.

«Споконвіку Прометея
Там орел карає».

В образі Прометея мається на увазі нескорений народ, кавказці, яким не дає віками спокійно в мирі жити російське самодержавство, що в поезії виступає в образі орла. Та як він не намагається — вбити Прометея в нього не виходить та й не вийде. Із відомого грецького міфу Тарас Григорович взяв лиш ті характерні «прометеївські» ознаки, які були необхідні, щоб втілити задум. Сюди можемо віднести фатальний трагізм та нетлінність Прометея-титана.

«Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле».

Ліричному героєві так важко, що він говорить з Богом, питаючи його, коли ж врешті вийде добудитися правди, коли скінчиться це постійне знущання катів над народом.

«Коли одпочити
Ляжеш, Боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому».

Гірський Кавказ залитий кровавими ріками, бо на цих землях мешкають свободолюбиві люди, які будь-якою ціною відвойовують своє, не віддають нахабним та жорстоким чужинцям. Тож тисячі царських солдатів полягло там, проливається багато крові. А ще ллється величезна кількість сліз рідних кожного місцевого героя — його вдови, чи нареченої, батька та матері, діточок. А скільки їх, тих героїв, склало там і свої голови за рідну землю та за рідних людей! Тож в цьому морі сліз можна було б потопити не тільки одного імператора, а й кількох, до того ж із їхніми сім’ями та нащадками.

Ліричним героєм прославляються «лицарі великі» — мужні оборонці Кавказу, які борються за, здавалося б, просте право працювати на мирній землі та жити за власними правилами. Він говорить, що Всевишній на їхньому боці, й вони обов’язково вийдуть з битви переможцями, а інакше й бути не може.

«Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

В поемі автор протиставив вільний, гордий Кавказ кріпосницькій Росії. Ця країна, християнська країна, може показати лишень, яким чином можна ошукати народ, здерти з нього останнє, замордовувати у в’язницях та як можна продати або ж програти в карткові ігри таких же християн, як ти сам.

Через ліричного героя поет з гірким докором звертається до панів, що їм потрібна братова шкура, а ніяк не душа.

Нахабні, скупі пани, що мов жиром, запливають своїми награбованими статками, звертаються з молитвами до Христа.

«За кражу, за війну, за кров,
Щоб братню кров пролити просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!!»

Головною частиною поеми є монолог росіянина-колонізатора, що звертається до горців. Він брехнею намагається переконати їх, що ні будинків, ні їжі в них росіяни відбирати не будуть і до кайданів теж нікого не закують. Але в загарбника випадково вийшло обмовитися, що він би кинув черкесові кусень хліба, як тому псові. Колонізаторська мрія-мета — завоювати вільний нарід та отримувати платню від підкорених. Та він не вважає себе варваром, а, навпаки, захоплено хвалиться культурними «досягненнями», релігійно-християнськими чеснотами, хоч всім розуміло, що нічого святого та культурного у нього насправді не було.

Автор закінчує поему словом про свого близького товариша на ім’я Яків де Бальмен, що загинув «не за Україну, а за її ката», якому, власне, й присвячений твір. Річ у тому, що він знайшов смерть на Кавказі, воюючи з жителями Кавказу. Автор — людина розумна, тож знає, що не вільні кавказці винні у вбивстві близької йому людини, а російська влада, яка відправила її туди.

Ліричному ж героєві зостається лиш побути на самоті, думаючи про Україну з її гіркою долею. Він гнівається та обурюється через лицемірні вчинки тих, хто керує загарбницькою царською політикою. Бо ж вони зі всіх сил прагнуть приховати свої злі намагання лозунгами про те, що вони немов хочуть просвітити «дикі» народи.

«Просвітились! та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям!»

Критика, коментарі до твору «Кавказ» Т. Г. Шевченка.

Кавказ є однією з геніальних політичних сатир автора. І хоч у творі відсутні такі жанрові ознаки поеми, як сюжетність та наявність головних героїв, його відносять до поем. Твір по вінця наповнений ідеями, спрямованими на виставлення напоказ гнилого нутра царату, підкреслення його колонізаторської діяльності. Широка загальнолюдська основа стала фундаментом твору. Автор через ліричного героя показує повне неприйняття та заперечення самодержавного та кріпосницького укладу, які відкидають, чи пак знищують, всі антинародні, антилюдські засади.

Гострі сатиричні визначення, зіставлення, узагальнення, афоризми, звернення є найбільш характерними особливостями Шевченкових сатиричних творів, що й відображено в «Кавказі». Мова ліричного героя сповнена сарказму, гніву, автором вдало використовуються не лише зорові образи, а, здебільшого, словесні оцінки та характеристики.

Типовою рисою сатиричного тексту в «Кавказі» є співставлення викривання та ствердження, пафосного попрікання лиходіїв та пафосного звеличування тих, хто бореться за свободу. Почергова зміна саркастичних та героїчних інтонацій створює велику емоційну силу.

Науковцями вважається, що поема «Кавказ» — перший антиколоніальний твір в усьому світі. Народна душа — незнищенна, як і її бажання свободи — головна ідея твору нарівні з неприйняттям насильницьких дій, закликами об’єднати зусилля різних народів в боротьбі зі спільним ворогом — російським царатом; співпереживанням, підтримкою патріотичності та супротиву народу гір. Своїм словом поет продемонстрував, що він солідарний, як і решта українців, з волелюбними героями Кавказу.