Токсична гравітація еліти

Перед нами  жорстка, клаустрофобна історія про токсичність, класовий снобізм і те, як наша власна пам'ять може стати нашим найстрашнішим катом. У центрі сюжету - Ейпріл Куттс-Клайвден. Це втілення тропу «тієї самої дівчини», на яку всі дивляться, якій усі заздрять і яку всі таємно ненавидять. Вона багата, яскрава, харизматична і абсолютно, кристально жорстока. Ейпріл працює як чорна діра, затягуючи у свою орбіту звичайних, не таких блискучих і заможних людей, як її сусідка по кімнаті, головна героїня Ганна. Вона живиться їхнім захопленням і холоднокровно грається їхніми комплексами.
Коли Ейпріл знаходять мертвою в кімнаті гуртожитку, перша реакція соціуму - шок і траур за «золотим дівчиськом». Але щойно сюжет починає здирати позолоту з її біографії, ти розумієш брутальну правду: мотив вбити цю юну богиню був практично в кожного з її найближчого оточення.

Справжній тригер сюжету спрацьовує через десять років. Ганна, чиї свідчення колись відправили за ґрати місцевого університетського швейцара Джона Невіла, дізнається, що той помер у в'язниці, до останнього кричучи про свою невинність. І тут у справу втручається журналіст, який підкидає їй докази того, що її ідеальна версія подій має діри. Ганна провалюється в абсолютне ментальне пекло. Вона не просто шукає справжнього вбивцю - вона намагається усвідомити, чи не стала вона сама сліпим інструментом системи, відправивши на смерть людину просто через те, що її пам'ять видала бажане за дійсне.

Оксфорд у романі (вигаданий коледж Пелем) - це не просто красиві старовинні стіни і традиції. Це жорстка класова м'ясорубка. Веа чудово ілюструє прірву між «золотою молоддю», для якої правила не писані, і обслуговуючим персоналом, якого система готова зжерти і виплюнути при першій же кризовій ситуації. Поліції і керівництву коледжу було нескінченно зручно повісити злочин на маргінального швейцара з темним минулим, щоб не копирсатися в брудній білизні елітних родин. Але попри це справедливість має тріумфувати, хоча невинні вже за неї заплатили.