Уляна Кравченко "Хризантеми"

Останнім часом у мене виникає величезне бажання почитати літературні твори представників та представниць етнічних груп Карпатського регіону. Те як могутність Карпатських гір ставала їм основою стійкості у різні буремні історичні часи. От саме починаючи з цієї цікавості, я й дізналася про представницю української літературної класики із Бойківщини Уляну Кравченко. Найбільшою письмовою працею усього життя Уляни Кравчинко вважається її твір "Хризантеми", який вона писала на схилі своїх літ як спогади про перші сімнадцять років її життя.

Із перших сторінок вже стає зрозуміло, що письменниця наділяла однаковою любов'ю як людей, так і природу, тому й "Хризантеми" як назва повісті, наче як останні цвітучі квіти року, як символ смутку та жалю за радісним життям, стала завершальним словом творчості Уляни Кравченко. Дуже раджу цю повість до прочитання, бо тут направду розписане полотно, на тлі якого суспільні, політичні та національні відносини окупованої Австрією Галичини 60-70рр. ХІХ століття, а повість слугує дзеркалом доби, у якій авторка провела свої юні роки.

Помітним стає те, як з однієї сторони авторка відкрила панораму народного життя, відносин поміж селянства, зокрема серед бойків як етнічної групи Карпатського краю, міщанства, інтеліґенції та сільського духовенства з їх світоглядом, культурою та фольклорними особливостями, а з іншої сторони - як у цих рамках вписується реальна картина життя родини письменниці.

У якійсь мірі творчісь авторки нагадала мені творчість Михайла Коцюбинського. Вона як і він шукала у природи визволення від туги, від людських пересудів. Її захоплює природа гір, лісів, дерев, квітів, бо у них криється не лише земна краса, а й глибший зміст буття.