Слово Василя Стефаника завжди пробуджує гуманність, добро, співчуття до людського горя, чесність та справедливість, любов до України та її народу. Свою творчість, зокрема й новелу "Марія", письменник присвятив Україні.

Початок минулого століття приніс із собою як і великі надії, так і великі страждання. Перша світова війна пожирала все нові й нові жертви, руйнувала й нищила. Великий гуманіст Василь Стефаник не витримав творчого мовчання, тому заговорив...

Стефаник був свідком як цвіт нації - найкращі сини України - кладуть свої голови за незалежність, соборність, державність. Абсурдність братовбивчої війни, плюндрування цілого народу, роздертого поміж двох ворогуючих імперій, прагнення українців об'єднати свою націю - ці історичні події і стали основою новели "Марія".

Марія - не просто головна героїня однойменної новели, це символ самої України у вирі тих трагічних подій. Ареною військових дій у 1914-1916 р. була Західна Україна. Чоловіків мобілізували в цісарське військо, спустіли хати без господарів. Жорстока війна порозкидала Маріїних дітей в різні краї,  жінки жертвували своїми синами задля свободи України. Усі вони - сини Марії-України. І зараз український народ продовжує виборювати волю, гинуть сини і дочки української нації, столітня боротьба триває й досі...