Вайбова рецензія 27.0. Каченя змогло змінитися, значить і твій малий зможе

Йо, народ! Готуйтеся, зараз буде рознос. Якщо ви думали, що качки - це тільки милі пухнастики для відосів у ТікТок, то Наталія Чуб у своїй книзі «Каченя-забіяка» покаже вам темний бік пташиного двору. Це тупо гайд із управління гнівом для найменших, замаскований під казочку.
Знайомтеся, наше Каченя. Це не той милий герой з Діснея. Це реальний аб’юзер районного масштабу. Він не знає слів «емпатія» чи «софт скіли». Його тактика комунікації - це кусати, щипати і штовхати. Він думає, що він Альфа, що всі його бояться і поважають. Але насправді він веде себе як типовий токсик, з яким ніхто не хоче мати справу. Він просто псує всім вайб на дитячому майданчику.
І що стається? Правильно, спрацьовує карма. Пташиний двір - це жорсткий соціум. Коли ти поводишся як дикун, тебе відправляють у ігнор. Інші звірі просто роблять йому cancel culture. Наш герой опиняється в повній ізоляції. Він соло. Ніхто не хоче з ним грати, ніхто не лайкає його приколи. Він сидить сам, сумний, і до нього починає доходити: бути сильним - це не значить бити слабших. Бути сильним - це вміти дружити.

Наталія Чуб тут виступає як кризовий психолог. Вона не карає малого, вона дає йому шанс на ребрендинг. Каченя проходить через жорстку рефлексію. Воно розуміє, що самотність - це відстій. І щоб повернутися в тусовку, треба змінити налаштування. Він вчиться просити вибачення (це найважчий скіл!) і починає юзати доброту замість агресії.

Ця книга - це патч, який фіксить баги в поведінці вашої дитини. Для тих батьків, чиї діти почали кусатися в садку або відбирати іграшки в пісочниці.
Це казкотерапія. Дитина читає і бачить себе з боку. Вона розуміє: «Ого, якщо я буду битися, зі мною ніхто не буде грати в Майнкрафт».