Важко жити на чужині

Якщо подивитися на цю драматичну поему (маю на увазі заборонену у радянські часи «Бояриню») з філософської позиції, то вона про життя людини за кордоном, про неможливість сприйняти у зрілому віці цінності іншої культури. Звісно, Леся Українка оформила цю думку по-своєму: її бояриня Оксана тужить за Україною в Росії, не може сприйняти варварських звичаїв, зокрема цілувати в уста чужого чоловіка-гостя, не може мовчати про свою любов до рідної домівки. Доволі жорстоко звучать слова її брата Івана, який розкриває сутність Руїни, коли ворогами є і росіяни, і поляки, бо роздирають Україну. Іван засуджує Степанового батька, бо той присягнув цареві в Переяславі, тобто частково теж винен у трагічній долі України. Оксана ж вірить чоловікові, що з ним зможе жити де завгодно. А виявилося, що не зможе. Частково подібна історія мала місце і в моєму житті, і я теж певний час жила з чоловіком за кордоном, і теж не змогла прилаштуватися до звичаїв і традицій іншої країни. На відміну від Оксани, я змогла повернутися додому. Й так само виявилося, що навіть із коханою людиною на чужині непросто, особливо якщо кохана людина тебе не захищає, як Степан не захищав Оксану. Тому, окрім патріотичної ідеї, у поемі є ще філософська - важка доля емігранта в будь-якій країні світу.