Всесвітньо відомого психотерапевта Віктора Франкла, під час перебування його у концтаборі, привернув увагу факт:

...рівень смертності у таборі (Освенцимі) між Різдвом 1944-го і Новим роком 1945-го  перевищив усі попередні показники. На його думку, пояснення цього зростання - не в погіршенні умов праці або харчуванні, чи зміні погоди, чи епідеміях. Просто більшість в'язнів жили з наївною надією, що вони повернуться додому до Різдва. Коли наблизився святковий час і не з'явилося жодних підбадьорливих новин, в'язні втратили мужність і піддалися розчаруванню. Це мало небезпечний вплив на їхню опірність, і чимало з них померло...

Холод, голод, тиф, жорстокість не лише зі сторони наглядачів концтабору, а й євреїв-капо, які займали вищі ієрархічні прошарки концтаборів, постійний страх невідомості. Франкл втратив батьків та дружину, які загинули в газових камерах... Переживши нелюдські умови існування та втративши все, лікарю Франклу все ж таки вдалося вважати своє життя вартим збереження.

Після звільнення об'єктом дослідження Франкла стало саме дослідження сенсу людського життя та вирішення проблем безвихідних ситуацій пацієнтів. Він стверджував, що людину на землі тримає принаймі один із цих чинників: любов до дітей; реалізація ще не втіленого таланту та спогади, які варті збереження.

У своїй праці автор відкриває правду про те, що лише сенс дає нам сили жити та виживати, не дивлячись на нелюдські умови. Лише сенс життя дає нам силу духу та змушує вести боротьбу за наше життя. Така невеличка, проте глибока книга про людське суспільство в цілому та про кожного індивіда зокрема.