Вільям Фолкнер - один із перших великих  митців, який порушив тему взаємовідносин білої і чорної раси на Півдні Америки. Окрім головної проблеми невільництва чорних, Фолкнер у своїй творчості порушує також теми занедбаності людиною природи та зневаги планктаторів до корінного населення континенту. Це вже друга збірка його новел, прочитана мною, тому беззаперечно можу сказати, що у Фолкнера хоча й важкі тексти, які читати требе дуже уважно й зосереджено, але й важливі та актуальні завжди.

Вже сама назва збірки новел "Домашнє вогнище" символічно передбачає умиротворення, сімейний затишок, родинне тепло... Це й не дивно, адже свою книгу Вільям Фолкнер присвятив своїй няні - афроамериканці Кароліні Барр, яка як пише в епілозі автор "народилася в рабстві й була щиро й безмежно відданна моїй родині і опломінила моє дитинство незмірною відданістю й любов'ю" 

У кожній з новел є свій оповідач, але кожну оповідь поєднує одне: наскрізною ниткою майже крізь усі оповідання книги (окрім одного) проходить півтора вікова історія роду Маккаслінів, у тому числі білої та чорної його гілки. Але й книгу не варто вважати родинною хронікою, бо проблематика її значно ширша.

Новела "Було колись" в міру повчальна життєйська історія, розказана із відчуттям тонкого гумору. Оповідь ведеться не від імені автора, а від імені старого оповідача Айка Маккасліна, який переказує в свою чергу історію, почуту й переказану від старшого родича. І хоча події переносять у часи рабовласництва, проте Фолкнер не змальовує жахи рабства, не описує період однієї з трагічних сторінок в американській історії, а намагається по своєму передати безглуздість ситуації.