Вітер у замкову шпарину

Це повільне задумливе полотно. Тут Роланд не монументальний герой, а людина змучена шляхом і пам’яттю. Його історія розгортається як нічне оповідання біля вогнища, як відлуння куль, зрад, магії й самоти. Мова роману зіткана з пилу, крові й дитячої цікавості. Вона коливається між сухістю міфу та ліричною напругою. Кінг дає відчути, що навіть між пострілами і мандрівками є місце для тиші. Основна ідея “Вітру…” — це спроба зупинити мить у вічному русі. Бо шлях до Вежі — не тільки про пошук істини, а про спробу згадати, ким ти був, коли ще не втратив себе. Книга не про кінець, а про паузу, в якій герої можуть нарешті подихати.