Війна не скасовує чинності ніжності і любові

Дуже важка до прочитання збірка поезій. Зізнаюся, що з 59 авторів я чула, звісно, про Сергія Жадана та Вікторію Амеліну; зі спортивних передач, зокрема турнірів з боксу, знала про коментатора Дмитра Лазуткіна, але не здогадувалася , що він поет. Інші письменники мені, на жаль, невідомі. Однак це не применшує значення їхньої поезії, такої зрозумілої нам, що знають про війну. Особливо мене вразив Дмитро Лазуткін, поезії «Школа» та «Марія» до прикладу.  Як більшість здогадалася, йдеться про розбомблену школу, де розкидані по підлозі підручники та обірвана мапа світу. На щастя, дітей встигли сховати. У поезії «Марія» вражають влучні вислови про те, що ракети - це не про космос, «ракети - це про темні підвали». Одразу постає два світи - до і під час війни, як дві протилежності. І Марія, що йде по сіль, у місті, до якого прийшла чи наближається війна. 
Хочеться вірити, що фраза, яку я винесла в заголовок і яка є в одній з поезій збірки, залишиться в душах людей. Ми не повинні собі зраджувати, ми повинні кохати і проявляти ніжність до близьких, співчувати і допомагати. Лише обʼєднавшись, українці здатні перемогти, залишившись Людьми. На жаль, знаю чимало прикладів, коли любов під час війни нехтувалася заради прагматизму та спокою.