Війна світів

Герберт Веллс пише не про космос, а про земну пиху, яка нарешті чує власну крихкість. Оповідь побудована з уривків, спостережень, випадкових зустрічей і втеч. Веллс показує людей, застиглих між панікою та байдужістю. Його мова суха, точна, кожен опис звучить як документ катастрофи. Це не трагедія, а протокол кінця. У цьому тексті немає героїзму. Є лише спроби вижити, зберегти якусь подобу думки серед хаосу. І саме тут ховається головна ідея: цивілізація — це тонка плівка звички. Людство виявляється матеріалом для досліду, який воно само колись проводило над слабшими. Іронія фіналу у тому, що спасіння приходить від найменших істот. Природа робить те, чого не може людський розум. У цьому нагадування: ми не господарі, ми гості.