Влада маскується під піклування, а любов під контроль..

Ідея одразу заходить із сильного конфлікту, сімейна історія, затиснута між хворобою, провиною й підозрою у вбивстві. Такий набір теж обіцяє або багатошаровий психологічний детектив або перенавантаження драмою текст і книга постійно балансує між цими двома полюсами.  
Сюжет тримається на трьох жінках із різними моделями сили. Лана яка звикла контролювати все і всіх, її донька Бет, що живе в тіні цього контролю, і Джек підлітка, яку обставини змушують швидко подорослішати. Завʼязка з підозрою у вбивстві працює як каталізатор, але сама детективна лінія тут радше функціональна вона рухає персонажів, ніж справді інтригує як класичний whodunit. Напруга є, проте вона більше емоційна ніж інтелектуальна.  
Найсильніша сторона тексту це динаміка між героями. Саймон добре показує як влада в родині може маскуватися під турботу, а любов під контроль.  
Конфлікти не виглядають штучними вони виростають з минулих образ і невисловлених претензій. І саме тут сюжет працює найточніше. Коли замість розслідування фокусуються на тому, як ці жінки вчаться довіряти одна одній.  
Місцями забагато драми. Хвороба, кримінальна справа, сімейні таємниці все це нашаровується настільки щільно, що окремі моменти втрачають вагу. Замість посилення ефекту виникає відчуття навмисного нагнітання і через це основні рішення не завжди звучать переконливо.  
Як результат «Дочки-матері та ніч убивства» це не стільки детектив , як емоційна історія про контроль, провину і спробу перебудувати близькість. Роман працює тоді коли довіряє своїм персонажам і слабшає там, де намагається будь-якою ціною утримати високий градус напруги.