Вʼязні зеленої дачі

Вся історія обертається  навколо загадкової «зеленої дачі» Принципала - багатолітнього господаря Вербівська, першого секретаря райкому партії. Ця дача має дурну славу, адже там господарь проводив  свої брудні махінації, влаштовував сумнівні зустрічі, оргії, до яких можна сказати, примусово, шляхом шантажу, були залучені молоді дівчата. Дача приховує небезпечні силові схеми, старі гріхи й конфлікти минулого. І всі, хто повʼязані з цією дачею, потрапляють у біду… Вони  стають своєрідними «вʼязнями» цієї дачі, але не  буквально, а в сенсі обмежень, таємниць, психологічних і моральних випробувань. Тож не дивно, що у всіх виникає бажання знищити, спалити її, щоб покінчити з усіма проблемами раз і назавжди…

У книзі чергується два часи минуле ( радянський час) і теперішнє (незалежна Україна ), що дозволяє показати, як мотиви, рішення і особисті вибори героїв «проглядають» крізь роки.

Сюжет  книги не заплутаний, читається легко, розвиток подій відбувається повільно, поступово, але напрягало, що майже кожного разу я вже передбачувала, що станеться, або хто це зробить. Автор багато приділяє уваги деталям, психології, спогадам, що не дуже сподобалось, бо очікувала , динаміки розвитку подій .

Дуже бісили відносини героїв, то люблю, то ненавиджу, то кидаю, то повертаюсь, це твоя дитина, а може й ні, оці подружні зради, які сприймалися як норма, коли дружини і чоловіки закривають на це очі і живуть зі своєю парою далі…

Фінал виявився неочікуваним, якось я не повірила в це,  хотілося сильнішого завершення або якоїсь чіткої моральної точки, після прочитання залишилось відчуття недоуміння.

Раджу книгу тим, кого цікавить тема глибоких моральних конфліктів, які виникають на перетині особистого життя і суспільних змін, тема провини, спокути, в'язниці пам’яті та наслідків рішень, які ми ухвалюємо під тиском часу, страху чи обставин.