Я завершую свій читальний місяць романом письменниці Надії Мориквас «Винова гора» від Видавництва Старого Лева. Колись давно я прочитала дуже цікавий роман авторки «Корнелія» і закохалася в стиль її писання. Тоді ж купила наступну її книжку, але читання відклалося на кілька років. І ось цьогомісячна читальна тематика спонукала мене взяти до рук «Винову гору» і я з насолодою поринула у світ образів Надії Мориквас.
Дія роману відбувається в підльвівському містечку Виногори, в якому легко впізнаються всім відомі Винники. Ця місцевість, оточена мальовничою природою, віддавна приваблювала людей. Для когось вона слугувала місцем відпочинку, а хтось глибоко пустив в цю землю свої корені і не уявляв свого життя без цієї землі.
Наприкінці XVIII-го століття, коли на ці терени прийшла Австрійська імперія, на території місцевого замку, який на той час вже став монастирем, постала тютюнова фабрика. Кажуть, що сам цісар Франц І приїздив подивитися як ідуть справи на фабриці і що пив він воду з джерела, яке притулилася біля підніжжя Винової гори. Відтоді дорогу, що проходить через усе містечко називають Цісарською дорогою, а упорядковане джерело - Цісарською криницею. Багато води витекло відтоді з криниці. Але історія, що сталася тут через два з половиною століття, захоплює своєю таємничістю і навіть містичністю. Бо в ній переплелися давні легенди, що передаються тут з покоління в покоління, які наче і не пов’язані між собою, та додають реальним подіям сьогодення містичного шлейфу.
Але основні дійові особи роману - люди цілком реальні, зі своїми характерами, особливостями та зі складними долями. Як на мене, роман базується на трьох жіночих постатях, про які мені хочеться розповісти докладніше.
Анна - жінка з пташиним профілем. Вона співробітниця музею тютюнової фабрики. Завідувачка музею використовує її ще й для написання своєї дисертації. Анна обізнана в історичних фактах про містечко і його мешканців та знає багато легенд про Виногори. Вона пише вірші, вже вийшло в світ кілька її збірок. Колись Анна переселилася у Виногори зі Львова, бо хотіла бути ближче до природи. Вона болісно переживає екологічні проблеми, які спричиняють в Виногорах та довкруж них новоспечені бізнесмени та їх впливові покровителі від політики.
Лідія або, як ще її називають, Вовчиця. Власниця ресторану у верхніх Виногорах, який став поперек горла місцевим ділкам і які хочуть за будь-яку ціну знищити її бізнес. Ліда народилася в передгір’ї Карпат і має войовничу вдачу. У Виногорах вона опинилася, вийшовши заміж за Василя Вайса, який є нащадком німецьких колоністів з Виногор. З чоловіком у них досить дивні стосунки. Свій бізнес Лідія веде осібно, та й живе переважну більшість часу при ресторані, повертаючись в долину до Василя лише зрідка. Коли Василь пішов на війну в житті Лідії відбулися досить драматичні події.
Та найцікавішою постаттю роману є пані Лінця. Саме так всі у Виногорах називають жінку поважного віку, яка вирізняється своєю вишуканістю та елегантністю. Більшість думає, що вона прожила тут все своє життя, бо пам’ятають її від свого народження. Хоча насправді Лінця, Ангелінця, Ангеліна поселилася тут в повоєнні роки. Вона навчала багатьох французької мови, та й у житті розмовляє з легким французьким акцентом. Доля пані Лінці склалася дуже драматично, хоч з першого погляду цього і не скажеш. Жінка наче взірець стилю, завжди елегантно вдягнена, її мова вишукано ввічлива: пані старого ховання, як люблять казати на таких в нас на Галичині.
Як поєднані між собою ці три дуже різних жінки, ви зможете дізнатися зі сторінок роману «Винова гора». Цю інтригу я точно розкривати не буду. Та саме на цьому трикутнику побудована фабула роману. Можу вас лише запевнити, що все відбувається дуже цікаво і захопливо. Адже авторка створила надзвичайно вдалий мікс жанрів та тематик. Тут ви зустрінете елементи містики, заглибитесь в історичні події і навіть знайдете невеличкий детектив. В романі гостро постає тема захисту довкілля та свавілля новоявлених «господарів світу». А ще тут, звичайно, присутня любов. Вона різна, подекуди мовчазна, але дуже жертовна. Окрім всього авторка зачепила тему російсько-української війни, яка на час перебігу сюжету тільки розпочалася на Донбасі.
Ще хочу зупинитися на темі, яка відображена у романі і сколихнула мої дитячі спомини. Я пригадала, як город моєї баби Тані розділяла межа і шматок поля, той що справа від межі називали «французове». Коли я вже підросла, то почала розпитувати чому така назва. Виявляється цей город і справді певний час належав родині, яка по війні переїхала в село із Франції. Моя мама пам’ятає, як в дитинстві бавилася з донькою тих французьких сусідів, своєю ровесницею. Згадувала, що та дивно одягалася і дивно розмовляла. А потім ті французи кудись переїхали і город дістався бабі Тані. Я тоді навіть не уявляла, що могли робити французи у повоєнній совєцький Україні. І ось Надія Мориквас у своєму романі відкрила мені очі на це. Виявляється після війни з французької еміграції повернулося багато українців, що виїхали туди після приходу більшовиків у 20-х роках. Мабуть, совєцькі емісари наобіцяли їм молочні ріки з кисільними берегами, щоб вони повернулися в комуністичний рай. Але, як потім виявилося, тут їх чекав не рай, а справжнє пекло. Багато хто зразу опинився в Сибіру чи в таборах Колими. А ті, яким «пощастило», все життя були під пильним наглядом спецслужб. Мабуть, кожен з них тисячу разів пошкодував про цей вибір, але така вже була їхня доля. Назад у Францію вороття не було. Ця історія червоною ниткою проходить через весь роман «Винова гора» і вона мене дуже зворушила.
Я з величезною насолодою прочитала цю книжку. І сюжет, і спосіб викладення видався мені просто перфектним. Шкода, що про цей роман так мало відомо у читацьких колах. Він заслуговує найвищих похвал. Смію надіятися, що мій допис таки зацікавить потенційних читачів і приверне увагу до роману «Винова гора». Запевняю, твір Надії Мориквас вас точно не розчарує.