«Я, Паштет і Армія»: інструкція з виживання в дурдомі

Як сказав би  Кузьма, "ЧУВАКИ", ця книжка - це не про армію і не про "священний обов'язок". Це про тотальний, безпросвітний ідіотизм системи, яка намагається зробити з нормальної людини квадратного рагуля. Коли автор її писав, він точно не думав про літературні премії, він хотів показати, що «совок» - це не країна, це діагноз. І скільки б років незалежності не минуло, його всерівно варто встановлювати.  Це коли тебе змушують фарбувати траву і будувати генералу дачу замість того, щоб вчити захищати батьківщину.

Герой автора (ну, тіпа Кузьма) і Паштет - це не взірець українського солдата і не Рембо. Вони прості пацики, які зрозуміли головний секрет: коли навколо тебе всі грають у серйозних начальників, єдиний спосіб не з'їхати з глузду - це стібатися. Реально, інколи здається, що гумор - це наша єдина зброя проти тупорилого статуту, наказів та інструкцій. 
В цій книжці офіцери - це не захисники, це, бляха, карикатури на людей, які отримали владу і не знають, куди її запхати. І вся ця армійська муштра - це просто імітація бурхливої діяльності. Скрябін показує, що система гнила, бо вона тримається на страху і приниженні, а він з Паштетом клали на той страх. Вони робили своє, вони крутилися, вони виживали.

Головна «політична заява» цієї писанини проста: залишайся людиною, навіть якщо ти в лайні по вуха. Паштет, цей хімічний геній, довів, що мозок сильніший за тупу силу. Вони там, в тому армійському пеклі, створили свій маленький світ, де діяли нормальні людські закони, а не закони дідівщини. Доречі, сьогоднішній Тікток українського військового, особливо на початку повномаштабки, підтверджує те саме.

Отож, у вас є шанс прочитати маніфест про те, що своє «Я» не можна здавати в каптьорку разом з цивільним одягом. Твоя гідність - це єдине, що в тебе є і якщо ти прогнешся під прапорщика з однією звивиною від фуражки - ти програв, якщо ж ти зберіг здатність ржати над ним в очі - ти переміг.