Як байдужість і несправедливість нищать людське життя

Повість «Повія» вражає своєю правдивістю й силою та несправедливістю. Це твір про знищену людську гідність, про жінку, яку не зламала власна слабкість, а зламала жорстока й несправедлива система. твір-звинувачення суспільству, у якому бідна людина приречена на страждання. Читати її варто кожному, хто хоче зрозуміти, як жорстокість чиновників, лицемірство моралі та байдужість багатіїв нищать людське життя.

Головна героїня Христина, бідна сільська дівчина, яка залишається сиротою. Вона змушена відчути на собі всю підлість і бездушність оточення. Спершу її підло обманюють, вигадавши борг батька, і примушують іти в наймички. Згодом на її долю випадає нове лихо панич Загнибіда, захопившись Христиною, вбиває власну дружину, а дівчині дає п’ятдесят карбованців за мовчання й відсилає назад у село. Саме ці гроші стають доказом її «вини», і Христину звинувачують у співучасті у вбивстві. Хоча провину так і не довели, тавро підозри перекреслює для неї будь-яку можливість чесної праці.

Повернувшись додому, Христина переживає ще один удар смерть матері. Залишившись зовсім самотньою, вона намагається знайти опору в коханні. Молодий панич Проценко здається уважним, лагідним і щирим, але за зовнішньою привітністю ховається підступний ловелас. Потайні зустрічі закінчуються для Христі вигнанням, тоді як Проценка зовсім не турбує її подальша доля.

Зламана, спустошена, втративши сенс життя, Христина опиняється в кав’ярні «Шантан», де разом із такою ж знедоленою подругою Мариною змушена розважати ситу й байдужу публіку. Саме тут вона стає повією й бере ім’я Наташка, вдаючи веселу й безтурботну ляльку, аби просто вижити.

Фінал повісті надзвичайно трагічний. Хвора, змерзла, у драному одязі, Христина повертається до рідної Мар’янівки й помирає вночі біля власної хати, яка тепер служить шинком. Її смерть це вирок суспільству, що не залишило дівчині жодного шансу на порятунок.