Його зброя - транс і голос

«Дім без спогадів» - це той випадок, коли Каррізі повністю забиває на звичні поліцейські розслідування. Ніяких тобі відбитків пальців і криміналістів, бо тепер місце злочину - це людська голова.

Це чергова книга з циклу про П'єтро Джербера. Він такий собі флорентійський психолог, що працює з гіпнозом. Автор називає його дуже кріпово - «присипляч дітей».
Зав'язка така: десь у густому лісі знаходять дванадцятирічного Ніко. Хлопець живий, але його мама кудись безслідно зникла. А сам малий не пам'ятає абсолютно нічого. Його свідомість тупо вимкнула світло, щоб хоч якось захистити психіку від пережитого жаху.
Каррізі показує амнезію не як медичний діагноз, а як ідеальний спосіб вижити. Але ж поліції потрібні відповіді, тому вони кличуть Джербера, щоб той зламав цей захист. І тут автор підкидає просто дику моральну дилему: чи має дорослий взагалі право силоміць повертати дитину в її персональне пекло заради слідства? Виходить, що спроба допомогти перетворюється на реальні тортури. Тим більше, що Джербер бігає не з пістолетом, його зброя - це голос і транс.
І коли він починає сеанси, стає реально страшно. Ти вже не розумієш: чи психолог дійсно витягує з хлопця факти, чи просто своїми питаннями мимоволі програмує його зламаний мозок на вигадки? Джербер і сам починає сумніватися, хто він - детектив чи просто маніпулятор.

Але найбільша жесть починається тоді, коли під гіпнозом через Ніко раптом починає говорити хтось інший. Серйозно, голос дорослого мужика, який розказує моторошну історію про якогось «казкаря». Хлопець стає просто рупором для чужої злості чи якоїсь старої травми. Читати це вночі реально не по собі.