Моєю наступною книжкою з циклу музичного читання став роман української письменниці Оксани Сайко «Забута мелодія» від Видавництва Старого Лева.
Головна героїня роману - молода скрипалька, на ім'я Рома. Вона тільки-но закінчила музичне училище і мала плани вступати на навчання у консерваторію. Але через розлагодження стосунків із батьком, який після смерті матері був для неї усім світом, вона покидає рідний дім і їде у маленьке провінційне містечко працювати вчителькою музичної школи. Для облаштування свого побуту дівчина винаймає невеличкий будинок на околиці містечка. Будинок дуже старий, обставлений майже антикварними меблями і в ньому вже давно ніхто не мешкав. Дівчині навіть здається, що вночі зі стриху долинають дивні звуки. Одного дня, вирішивши обстежити захаращене різним непотребом горище, Рома знаходить там старовинну запилюжену скрипку, а поряд з нею ноти, листи і старі світлини далеких міжвоєнних літ. Дівчина розуміє, що за цими знахідками криється якась таємниця. І крок за кроком вона розплутує клубок дивовижних загадок та шукає відповіді на питання, які виникають в процесі її пошуків.
Якщо з описаного вище вам здалося, що «Забута мелодія» - це гостросюжетний детектив з елементами трилеру, то ви помиляєтесь. Насправді це твір трохи іншого штибу. Насамперед це роман про людські долі, про психологію стосунків та про музику. Він спонукає до неспішних та глибоких роздумів. Сподіваюсь, я не розкрию всіх таємниць роману, якщо спробую трохи ними з вами поділитися.
Ні для кого не є секретом, що наша українська історія - це безперервний ланцюг трагедій, потрясінь та випробувань. Особливо гостро все це сконцентрувалося у ХХ-му столітті. Більшовицька влада зруйнувала мільйони людських доль. Когось знищила фізично, а когось зламала морально. І прикладів цьому безмежна кількість. Ось один з таких епізодів і ліг в основу роману «Забута мелодія». Комуністична машина безжально проїхалася по життю надзвичайно талановитого музиканта. Мало того, що знищила його фізично, вона ще й знищила всі плоди його праці. Але те, що здавалося назавжди втраченим, через десятиліття випливає на поверхню, щоб справедливість таки взяла верх і добре ім’я людини було реабілітоване. І це є дуже важливим меседжем. Особливо зараз, коли нам важить на тому, щоб жодне ім’я загиблого на сьогоднішній війні не було забутим, а кожен винний у злочинах був покараний. Навіть через десятиліття.
Другою важливою темою для роздумів, навіяних романом, є тема людських стосунків. В першу чергу родинних. Дуже часто батьки не розуміють своїх дітей, але нерідко і дорослі діти не приймають й не розділяють життєвих рішень своїх батьків. Інколи дрібна образа, непорозуміння створює прірву між рідними людьми, яку потім дуже важко подолати. Думаю, ця тема буде для багатьох читачів небайдужою.
Та не тільки про родинні стосунки йде мова. Тема кохання, стосунків між чоловіком та жінкою, безперечно, є дуже важливою в романі. І мова йде не тільки про любов головної героїні, яку вона неочікувано знаходить в процесі своїх розслідувань. Ми бачимо й інші приклади стосунків, іноді жертовних, іноді навіть руйнівних, які теж спонукають до роздумів та аналізу.
У своєму романі авторка змалювала цілий ряд цікавих особистостей. Всі вони дуже різні, живі, харизматичні і неординарні. Мені подобається, що персонажі не є ні цілком позитивними, ні абсолютно негативними. Вони живі люди і наділені, як гарними, так і не надто привабливими рисами. Це придає твору щирості і викликає довіру.
Ну і не омину розповісти, що завдяки роману я мала можливість пригадати своє музичне дитинство. Я згадала свої щоденні вправляння на скрипці, свою чудову вчительку, хвилювання на академконцертах та виступи з ансамблем скрипалів на різноманітних великих і малих сценах. Все це вимагало багато зусиль та вкрадало багато вільного часу. Не раз хотілося кинути скрипку і займатися чимось значно легшим і безтурботнішим. І хоч в житті я вибрала іншу дорогу аніж музика, та я ніколи не жалкувала, що в моєму дитинстві був такий досвід. Він навчив мене організованості, зосередженості та відчуття гармонії.
Знаєте, після того, як попередня книжка вивела мене з зони читального комфорту, «Забута мелодія» повернула мені спокій та врівноваженість. Роман написаний так, що читаючи, ви наче слухаєте музику. Слова ллються красивим потоком, створюючи ілюзію медитації. Навіть досить важке історичне тло тут сприймається не болісно, а, радше, по-філософськи. Тож якщо ви маєте потребу у не надто важкому, але глибокому читанню, та ще й з елементами пригод і розслідувань, то роман Оксани Сайко саме для вас. Читаючи, ви поринете у світ звуків та барв, а, можливо, відкриєте в собі щось давно втрачене.