Що приховує в собі краса? Чи можливо сприймати таке складне поняття за якусь константу? Подібні питання переслідують читача протягом всієї історії. "Портрет Доріана Грея" - це досить дивна робота, яка змішала все в одному казані. Щоб ви розуміли, історія про молодого прекрасного парубка завжди аналізується через призму прекрасного. Але особисто я не побачив в історії нічого прекрасного. Це твір, в якому абсолютно всі персонажі переповнені огидою, ненавистю. Так, безумовно лорд Генрі, двадцятирічний Доріан та інші герої в романі описані дуже гарно. Їхня шкіра, одяг, зачіски настільки відшліфовані згідно із тодішніми стандартами краси, що бери і став на виставку. Але це лише одна сторона. Найменш важлива сторона, що миттєво руйнується після кількох хвилин активного спілкування. Я можу будувати тут різноманітні порівняння, але не бачу в цьому сенсу. Яка б божевільна ідея не прийде в голову людині, завжди знайдуться наслідувачі.

Персонажі тут не мають нічого позитивного. Лицемірні люди, які не цураються власним бажанням та почуттям. З однієї сторони, можна в цьому побачити чесноту, але не треба помилятися. Якщо ти збочений, готовий на будь-які страшні речі заради задоволення, але при цьому зізнаєшся собі в душі... То це не робить із тебе мученика. Особливо це стосується лорда Генрі. Сам Доріан сприймається як полотно, що напочатку історії біле-біле. Про цьому порівняння з полотном в цьому випадку прямо аж наявне. Але з кожною пропозицією вельмишановної знаті це полотно починає обростати огидними барвами. Я зараз не кажу про одного лорда Генрі, який мастодонтом став в очах недосвідченого парубка. Тут варто згадати кожну людину в історії. Навіть Сибіла перед читачем виступає, як деякий пунктик на шляху Доріана Грея до статусу найогиднішого чоловіка.

Цікавою частиною історії є період тотальної аморальності головного героя. Коли він усвідомив, що звів в могилу дівчину, яка його кохана, Доріан Грей за порадою кількох аристократів (зокрема впливового художника Безіла, що і створив портрет) починає шукати смисли життя в брехні, сексі з легковажними жінками... І не лише жінками. Його експерименти в пошуках задоволення доводили до того, що сьогодні в психології може називатися сексуальним відхиленням. Я пишу акуратно, адже не хочеться, щоб моя рецензія не пройшла модерацію.

Це історія, яка повинна вивчатися на третьому чи четвертому курсі університету. Але по якихось невідомих причинах, сьогодні в підручниках із зарубіжної літератури за десятий клас я бачу цей роман, хоч і в скороченому вигляді. Рішення спірне, і демонстрація настільки пікантних, на межі еротики сцен радше викличе в підлітків зайве збудження, аніж філософські роздуми. Зрозумійте, подібні літературні твори повинні аналізуватися та вивчатися людьми, які вже пройшли періоди формування характеру та сексуальної орієнтації.

Можна оперувати тим, що вивчення роману проводиться скорочено, але ніколи не треба відкидати бажання дітей прочитати повну історію. В свої тридцять років я до сих пір вважаю, що "Портрет Доріана Грея" - це викривлена, збочена демонстрація тодішнього суспільства. Коли мати багато одноразових сексуальних партнерів було нормою. Не більше - не менше. Багато людей знаходять паралелі з біблійськими історіями, декому ввижається співставлення із Фаустом Гьоте. Я ж бачу перед собою твір, продукт свого часу, спробу автора отримати бажане за рахунок написання актуального на той час твору. Я сумніваюсь, що Оскар Вайлд писав про жахливого наставника в високому світі Генрі та молодого недосвідченого юнака Доріана, щоб закласти алюзію на взаємодію Мефістофеля та Фауста. Це вже додумали різноманітні оглядачі книг та вчителі літератури (не приймайте за образу, я люблю вчителів літератури).

"Портрет Доріана Грея" - хіт, який вистрілив в той час, коли всі описані події, рішення та герої асоціювалися з буденністю. Особисто для мене історія на один раз. Прочитати, уявити собі огидні закони існування вищого суспільства кінця 19 століття та забути.