Зелений змій

Джек Лондон розповідає про власну боротьбу з алкоголем, занурюючи читача у внутрішню анатомію залежності. Це не мемуари у звичному сенсі й не моралізаторство. Автор не прикрашає свого минулого. Алкоголь у Лондона не ворог і не демон, а радше тінь, що йшла поруч. Образ “зеленого змія” — не просто метафора залежності, а майже повноцінний персонаж, що пронизує кожен спогад, кожен рядок. Стиль Лондона тут відчутно відрізняється від пригодницької прози, за яку його зазвичай знають. Тут немає пошуку виправдань — лише правда, якою б незручною вона не була. Лондон не просить жалю, не нав’язує висновків. Він просто говорить: ось що сталося, ось як це було. “Зелений змій” — це не історія падіння. Це — хроніка поступової втрати себе і намагання розпізнати, де саме стався злам.