Згуба

Знову відкриваю для себе творчість Михайла Могилянського, даремно забутого українського письменника. Цього разу мене вразила його новела «Згуба», вміщена в цьому збірнику. Це сповідь повії (у тесті - проститутки). Дійсно, автор просто руйнує всі шаблони та принципи, витворені класичною українською літературою. У Панаса Мирного є роман «Повія», однак там більше уваги звернено на соціально-економічні обставини, за яких сільська дівчина стала на слизький шлях, який був їй не любим. У Могилянського ж повія є явно елітною та обрала свою долю свідомо. У монолозі вона чітко зазначає, що скінчила гімназію і відвідувала курси. Від себе скажу, що сільські бідні дівчата в гімназії не навчалися, тому, певно, мова йде про дворянку чи міщанку. Та й на курсах (напевно, мова йде про вищі жіночі курси, що за програмою були закладом вищої освіти) навчання було платним. Тому головна героїня не бідна і явно не сільська дівчина. А обрала вона цей шлях, бо хотіла відвідувати ресторани, лежати у власному житлі біля комину в оточенні квітів і насолоджуватися життям. Їй немила педагогічна праця у глухому селі.
І от на шляху з ресторану жінка зустрічає гімназиста й сама тягне його до себе в покої. В неї просинається материнський інстинкт. Якусь ніжність до хлопця відчуває. Він же оцінює її як необхідне зло - більшість гімназистів того часу втрачали цноту з повіями, тож хлопець конче потребував цього досвіду, не більше того. Після акту, коли головна героїня хотіла ніжності, він жорстко сказав їй, що вона проститутка. Саме цей епізод й підштовхнув оповідачку поділитися з нами, читачами, своєю долею, бо саме зараз вона нарешті усвідомила, що життя її втратило сенс.