Найпершою новелою у збірці "Бунт речей" представлено новелу "Стілець", яка відтворює досить незвичний погляд на диктатуру. Ця новела непогано доповнила серію диктаторських романів, які я прочитала нещодавно - "Свято Цапа" Маріо Варгаса Льйоси та "Сеньйор Президент".

Як я вже наголосила, - новела має незвичне бачення, адже змальована від імені стільця, що бунтує. Тому ця історія сприймається як специфічний маніфест, як опір проти пригноблення. Старий стілець із року в рік служить своєму господарю, зовні він виглядає досить добротно і непохитно, але зі середини поволі трухнявіє. Приходить час і він щораз більше наповнюється порожнею, ніжка стільця підгниває наче уособлюючи увесь суспільний лад у країні. Приходить мить і нібито стійкий стілець, - все ж ламається під тиском диктатора. У свою чергу разом із стільцем падає й диктатор, що символізує раптовий крах влади. За прототип диктатора Сарамаґу взяв реальний приклад диктатора Португалії Салазару, який від падіння зі стільці отримав травму, що унеможливило його в подальшому керувати державою. Тому гнила ніжка стільця - не просто фізичне явище, це тривалий, зачасто невидимий процес.