You are here
Живеш тільки раз
Моя сьогоднішня розповідь буде про роман письменниці Людмили Когут «Живеш тільки раз», який вийшов у видавництві Український пріоритет. Багатьом відомо, що твори Людмили Когут - це життєві історії про жінок. Не став виключенням і її новий роман. Цього разу головна героїня - жінка середніх літ на ім’я Марія. Вона мешкає в одному із західноукраїнських міст. В юності вона через обман і підступ втратила своє палке кохання. Та з часом біль притупився, Марія вийшла заміж, народила доньку і продовжувала жити рутинним розміреним життям. Та чи було воно щасливим? І от через тридцять років доля знов повернулася обличчям до жінки.
Ще одним жіночим персонажем роману є подруга Марії - Вікторія. Вони мешкають по сусідству, гарно ладять одна з одною та діляться всіма своїми жалями і радостями. Саме в момент, коли Марію переповнюють емоції від віднайденого кохання, Вікторія кудись зникає. Спочатку Марія навіть дратується з того, що подруга десь повіялася у такий важливий для неї момент життя. Та раптом короткий телевізійний сюжет дає їй зрозуміти, що з Вікторією сталася біда. Сидячи біля ліжка подруги, Марія згадує минуле. Саме воно і є основою роману.
Насправді роман «Живеш тільки раз» - це ретроспектива нашої історії, починаючи від шістдесятих років минулого століття і до сьогодення. Втім, більш ранні часи - тридцяті роки, Друга світова війна та повоєнні роки, в цій ретроспективі теж відображені. На прикладі життя своїх персонажів авторка показує в деталях всі соціально-політичні процеси, що відбувалися в Україні впродовж багатьох десятиліть. Тож мені навіть важко сказати чим більше є ця книжка - художнім чи нонфікшен твором. Хоч більш за все вона нагадує твір-реконструкцію, де поміж документальними подіями подаються художні сюжети на відповідну тематику.
Читаючи цю книжку, у людей мого покоління в пам’яті виринуть спомини минулого. Бо, щось подібне до описаного, кожен з нас пережив у застійні сімдесяті, непевні вісімдесяті чи бурхливі дев’яності. Та й події двадцять першого століття, описані авторкою, теж викличуть в головах багатьох певні асоціації з особистим досвідом. Дещо з описаного може навіяти приємні спогади, бо нагадає про безжурну юність, а щось може стати тригером відрази до совкового минулого. Цілком вірогідно, що людям молодшого покоління авторська розповідь також може бути цікавою. Бо багато з них навіть не уявляють особливостей життя та побуту людей у часи СРСР. Знаю це з власного досвіду, коли часом розповідаю молоді про ті часи. Інколи вони не зовсім вірять цим розповідями і я можу їх десь зрозуміти. Адже з точки зору нормальної логіки все це виглядає суцільним абсурдом. Та, на жаль, таким було тоді життя і треба було до нього підлаштовуватися.
На прикладі Марії та Вікторії авторка показала дві діаметрально протилежні сторони радянської дійсності. Марія - сирота, вона виросла в дитячому будинку, зазнала багато душевних та фізичних страждань. Все, чого вона досягла - це результат власної праці та праці її чоловіка. Вікторія ж народилася в родині високого партійного функціонера. Вона мала все, про що можна було лише мріяти у ті часи. Їй все легко давалося і навіть життєві помилки, дякуючи становищу татка, вирішувалися просто та безболісно. Авторка навмисне в певний момент перетинає ці, здавалося б, цілком паралельні площини, даючи зрозуміти, що доля непередбачувана і все в житті може змінитися в один момент. Хтось може все втратити, а хтось набути.
Людмила Когут - авторка з великим творчим доробком, вона має вже свою сталу читацьку аудиторію, тому мені розхвалювати чи критикувати її роман немає жодної потреби. Хочу хіба відзначити цікаву та оригінальну обкладинку нової книжки. Вона обов’язково приверне увагу потенційних читачів. Та й якість поліграфії дуже хороша. Тож видавництво гарно виконало свою роботу. А ще майбутнім читачам може бути цікавим те, що кожен розділ роману починається з віршового епіграфа. Для цього авторка використала вірші Ліни Костенко, Василя Симоненка, Галини Британ, Олени Матушек, Світлани Костюк та Любові Долик. Тож пошановувачі поезіі знайдуть собі тут творчу поживу.
Я щиро вірю, що книжка «Живеш тільки раз» знайде свого читача серед українського жіноцтва і дуже сподіваюсь, що авторка в недалекому майбутньому повернеться з-за океану, щоб потішити всіх нас своєю харизматичною усмішкою та зарядити своєю позитивною енергетикою.