Зникнення сина і власне алібі

«Усі небезпечні речі» Стейсі Віллінґем - це той випадок, коли авторка бере первісний людський страх і замість того, щоб лякати дешевими скримерами, повільно і садистськи розтягує його на сотні сторінок. Як часто буває, тут головний ворог ховається у власній голові головної героїні. Це блискучий, виснажливий психологічний трилер про те, як свідомість методично зжирає сама себе.

Зав'язка : у Ізабелл Дрейк посеред ночі просто з ліжечка викрадають маленького сина. Минає рік. Поліція розводить руками, справа перетворюється на «глухар», чоловік не витримує і йде, а сама Ізабелл... перестає спати. Буквально.
Віллінґем використовує важке, клінічне безсоння не як драматичну деталь для співчуття, а як повноцінний, безжальний інструмент тортур. Коли ти не спиш рік, реальність починає плавитися і стікати по стінах. Авторка філігранно передає цю фізіологічну та ментальну асфіксію. Ти як читач провалюєшся в цей хворобливий, параноїдальний стан разом із героїнею, де мозок втрачає здатність відрізняти правду від галюцинації, а реальний спогад - від параноїдальної фантазії. Це еталонний троп «ненадійного оповідача», викручений на максимальні, майже фізіологічні налаштування. Але читати це, скажу я вам, важкувато...

Ізабелл відчайдушно намагається не дати суспільству забути про свого сина. І що вона робить? Вона їздить на конвенції любителів тру-крайму і погоджується на співпрацю з ведучим популярного подкасту. Для Ізабелл це втрата дитини і щоденне пекло, а для натовпу фанатів подкасту і самого ведучого - це просто захопливий контент, рейтинги, лайки і монетизація. Це токсичний симбіоз, у якому чуже горе цинічно перетворюється на розважальний товар. А ось тут все так близько  (хоча і трішки перебільшено) до нашого реального життя, нажаль... Варто зазначити, що проблем додає страшенна боязнь героїні самої себе. У неї в анамнезі - важкий лунатизм і моторошна історія з дитинства,про яку я розповідати по зрозумілим причинам не буду.  
Ізабелл змушена розслідувати не лише зникнення сина, а й перевіряти власне алібі, бо вона фізично не пам'ятає, що робила тієї ночі. Про результати перевірки ви теж дізнаєтесь, лише прочитавши текст рецензованої книги (і це варте уваги, повірте).