Зручний тригер для вендети

«Зникнення» - це друга книга з циклу Ремігіуша Мруза про адвокатку Йоанну Хилку. Якщо в «Касації» ми спостерігали за розкішною і брутальною корпоративною м’ясорубкою у варшавських хмарочосах, то тут автор виштовхує своїх героїв із зони комфорту. Він кидає їх у справу, яка з перших сторінок здається юридичним і логічним самогубством.

Зав'язка сюжету - це класична загадка «зачиненої кімнати», але доведена до абсолютного макабру. З багато розкішного літнього будинку в районі Августовських озер безслідно зникає трирічна дівчинка Нікола. Проблема в тому, що будинок був на глухій сигналізації, двері й вікна замкнені зсередини, жодних слідів злому чи сторонніх осіб не виявлено.
Система правосуддя мислить прямолінійно: якщо ніхто не заходив і не виходив, отже, винні ті, хто був усередині. Батьків, багатих, впливових і неприємно холоднокровних Шлезингерів, заарештовують. Для Хилки та її стажера Зордона цей кейс виглядає як гарантована поразка. Вони мають захищати клієнтів у справі, де закони фізики, логіки та всі докази свідчать проти них. Це блискуча демонстрація того, як адвокату доводиться працювати з абсолютним фактологічним вакуумом, де замість доказів є лише відсутність доказів.

Найсильніший пласт роману - це робота Мруза з медіа-реальністю. Письменник демонструє, як офіційна судова гілка влади стає заручницею четвертої влади (ЗМІ) та суспільного обурення.
Подружжя Шлезингерів - ідеальна мішень для пролетарської ненависті. Вони багаті, пихаті, їхня реакція на зникнення дитини здається загалу надто сухою та неемоційною. Мруз показує, що для натовпу брак істерики в батьків є прямим доказом убивства. Хилці доводиться воювати не лише з прокурором, а й із цілою країною, яка вже винесла свій вирок. Це майстерне дослідження того, як соціальна нерівність і банальна заздрість маскуються під прагнення справедливості: суспільство жадає крові еліти, і зникнення дитини стає лише зручним тригером для цієї вендети.