Збірка поезії «Люди» молодої тернопільської поетки Мар’яни Максим’як, учасниці літературного угруповання «Західний фронт молодої поезії», не дебютна, проте до неї увійшли римовані поезії та верлібри, написані протягом восьми років.

Чому «Люди»? Бо люди вміють кохати, відчувають, плачуть, забувають/не забувають. Люди бояться втрачати, світяться щирістю, їдуть закордон, бувають щасливі, сумні, потрапляють на сторінки газет, старіють, міряють час відстанями доріг, викуреними цигарками, мріють про вічність, мають янголів, які інколи просять посміхнутись, і ти посміхаєшся. У віршах Мар’яна часто акцентує на людині, її проблемах,
переживаннях, стосунках. Сама поетка каже, що це поезія для людей і про людей.