Хлопчик Ґабі живе в раю – у чудовій зеленій Бурунді, країні «тисячі пагорбів», поблизу озера Танганьїка, одного з найглибших і найдовших на Землі. Його дитинство сповнене вибухами кольорів розкішних бугенвілій, ніжним ароматом лимонника, солодким смаком манго… Улітку 1993 року сім’я гучно, на весь квартал, святкує одинадцятиріччя Ґабі, влаштувавши пікнік, де пригощають запеченим на грилі м’ясом крокодила. А вже восени в Бурунді вибухає громадянська війна… «Іноді вечорами шум пострілів змішувався зі співом птахів або з закликом муедзина, і часом я зовсім забувався, і цей дивний звуковий всесвіт захоплював мене». А ще через кілька місяців у сусідній Руанді, на батьківщині його матері, починається геноцид: за 100 днів у країні вбито мало не мільйон мешканців, поміж них і родину матері. «Є речі, які ти не повинен бачити, ніколи в житті». Але Ґабі доводиться побачити. Дитинство скінчилося. «Я думав, що був вигнаний з моєї країни. Повернувшись по слідах свого минулого, я зрозумів, що був вигнаний з дитинства.