Ось так підбираєш важливу літературу, читаєш її, і тут трапляється книга як ніж. Така, що ріже по-живому. І ти нібито знаєш про що та книга, і вже нібито ошкрубла до таких тем, але всеодно ріже. З часом рана від таких книг зарубцьовується, але шрам то залишається. Та зовсім не жалкуєш, бо ті рани формують душу. І якби більше людей читали такі книги, у світі б на порядок ставало менше зла.

Маленька країна - це Руанда. Вона у самому серці Африки. Тривалі зіткнення в країні між двома етнічними групами хуту і тутсі вилилися у 1994 році в нещадний геноцид - приблизно за 100 днів було винищено майже 1 млн. людських життів, з яких 90% - це тутсі.

Ґаель Файл @gaelfaye - франко-руандець, його матір належить до народу тутсі. Їх в Руанді меншість. Ґаель розказує свою історію дитинства. Сумну та страшну. Безжальну та звірячу. Страшно, коли вбивають, та ще сташніше - коли вбивають масово через політичні міркування. Та коли гинуть діти... нестерпно.

Хлопцеві було 12 років, він намагався залишатися осторонь міжнаціонального конфлікту, бути на нейтральній стороні, щоб жити безтурботним дитинством. За одну ніч дитинство скінчилося.

Звірячі вбивства жінок, старих, дітей, і в той момент миротворці ООН стоять осторонь та не втручаються.

Ця книга, подана через призму одного із очевидців, мабуть, одна з найщемкіших та найпроникливіших свідчень про міжетнічні національні конфлікти у сучасному світі. Віросповідання, колір шкіри, національність... хіба мають важливе значення, щоб забрати в людини життя?

Скільки ще потрібно часу, щоб людство змінило своє мислення і стало більш толерантним? До поки існують зневага, дискримінація, нетерпимість до інших людей, не може бути спокою. Будь-де.