Поза часом

Це збірка, у якій Кортасар знову доводить: час — лише зручна ілюзія. Щось на кшталт годинника, який ми заводимо, щоб не зійти з розуму. У цих оповіданнях автор підсовує миті, що виходять за межі передбачуваності. Кортасар пропонує персонажам ситуації, у яких звичне раптом перегинається. Слово позбавляється власного значення, погляд триває довше, ніж має право, а випадкова зустріч зсуває простір. Усе ніби те саме, але світ уже не тримається. Кожне оповідання — це мить накладання двох часових ліній, двох станів свідомості, двох можливостей. Кортасар не пояснює дивне. Він просто показує людину в моменти, коли її внутрішній годинник збивається й починає показувати правду, а не хронологію. Завдяки цьому оповідання читаються як фіксації тендітних внутрішніх зсувів. “Поза часом” пропонує наблизитися до моменту, коли час спотикається, і людина раптом бачить себе без прикрас.